Найстрашніші в житті ті люди, які прочитали одну книжку. З людиною ж, яка багато читає, завжди матимеш про що поговорити, і тобі поруч з нею нічого не загрожуватиме.
Іван Малкович, український поет і видавець, власник і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

На інтелектуальний прорив — три-п’ять років

Вважає голова правління корпорації «Квазар-Мікро» Євген Уткін
30 вересня, 2000 - 00:00

На порозі третього тисячоліття в світі відбувається нова технологічна революція. Україна поставлена перед вибором: або безнадійне відставання, або рух на випередження. Другий шлях єдино перспективний, він дає нам шанс не залишитися на узбіччі світового розвитку. Успіх цього напряму досягається, як правило, за рахунок «точкової концентрації» найбільш ефективно працюючого потенціалу суспільства, при цьому ставка робиться на інтелектуальний продукт. Там, де «сектори зростання» діють уже не один рік, досягнуті вражаючі результати.

Індія, яку прийнято було вважати країною третього світу, перетворюється в «економічного тигра» завдяки успішній реалізації концепції програмно-технологічних парків. У державі нараховується 1,8 тис. фірм- розробників програмного забезпечення, в 1998 році Індія виробила 16,7% усього програмного забезпечення в світі. За оцінками експертів, індійський ринок буде одним із найбільш динамічних у майбутньому десятилітті.

У США успішно функціонує легендарна Силіконова Долина в Каліфорнії. Це світовий центр комп’ютерного, програмного та Інтернет-бізнесу, на який припадає 20% світового виробництва обчислювальної техніки. У Силіконовій Долині працює один мільйон чоловік, причому 400 тис. мають, як мінімум, ступінь бакалавра.

Закономірно виникає питання: чи здатна повторити подібні стратегії соціально-економічного менеджменту Україна?

Ця тема і стала відправною точкою для бесіди кореспондента «Дня» з головою правління корпорації «Квазар-Мікро» Євгеном УТКІНИМ. На вибір співрозмовника вплинуло те, що корпорація «Квазар-Мікро» виступила з ініціативою створення Української Хай-Тек Зони /hi-tech zone ua/ для українських розробників програмного забезпечення і інтернет- технологій. Основною метою проекту є підтримка та збереження вітчизняного інтелектуального потенціалу в сфері інформаційних технологій. Ідея проекту вже знайшла підтримку компанії «Інтел», а «Квазар-Мікро» збирається виступити постачальником технологій для майбутніх технопарку та бізнес-інкубатора. При оптимальних умовах проект може бути реалізований протягом декількох місяців.

— Як ви ставитесь до того, що моделлю майбутнього суспільства повинна стати абсолютно нова структура — соціополіс?

— Я підтримую ідею про розвиток соціополісів, висловлену Євгеном Марчуком («День» від 1 вересня 2000 року №156), тому що говорити про розвиток галузей, характерних для постіндустріального суспільства, вже пізно — сьогодні, на порозі нового тисячоліття, треба говорити про нову економіку. Передусім мова йде про розвиток інтелектуального потенціалу та його перетворення в інтелектуальний капітал. Цей процес творчий, і він не може протікати під постійним тиском з боку держави. Безумовно, в державі повинен бути апарат придушення, але не можна з цієї гармати стріляти по творчих особистостях. У такому ставленні до них прихована велика небезпека для держави. Усі знають, що з країни вивезений капітал, якісь ресурси, але ніхто не помічає, як щодня ми втрачаємо інтелектуальний капітал: люди виїжджають звідси. Німеччина відкрила квоту на 20 тисяч програмістів, Англія — на 100 тисяч... Якщо бійці в масках будуть продовжувати успішно вкладати на підлогу програмістів, немов небезпечних злочинців, у людей не залишиться бажання тут працювати.

— Індійський технологічний бум: чи змогли б ми його повторити?

— Індія — це $ 3 млрд. від продажу програмного забезпечення в минулому році, це десятки технопарків, це величезний бізнес, який став національним. Приклад, у всіх відношеннях гідний для наслідування. Однак корисний досвід можна знайти і ближче: наш північний сусід Росія багато в чому нас обігнала. Вже працюють технопарки з «софтовим» бізнес-інкубатором у Пітері, Москві, Нижньому Новгороді, Арзамасі, відкривається могутній технопарк в Новосибірську.

Інший приклад — Естонія, що стала моделлю для Intel та інших компаній, працюючих в СНД. В Естонії 40% населення використовують Інтернет, в Україні — 0,5%. Орієнтиром для нас в області інформаційних технологій також можуть служити Пакистан, Ізраїль, Бразилія, Ірландія, Польща, Угорщина, Прибалтика.

Моє покоління починало працювати в радянських науково-дослідних інститутах, у ВПК, наші руки і голови ще пам’ятають справжній розквіт науки. У ті роки на науково-технічні розробки витрачалися величезні гроші, і ми дійсно не відставали від США та Японії і в багатьох областях мали винаходи світового рівня. Зараз усе інакше: так, на програму інформатизації в минулому році кошти зовсім не виділялися, а в цьому році виділені якісь крихти.

— «Квазар-Мікро» вже 10 років успішно працює в галузі інформаційних технологій, будучи визнаним лідером у цій сфері. Якими були ці роки?

— Дійсно в цьому році компанії виповнюється 10 років. А можна ще сказати, що ми пройшли шлях довжиною в 100 років, тому що в нашій молодій країні, у такий бурхливий час, кожен рік був прожитий як 10. Недаремно нова програма «Квазар-Мікро» так і називається — «КМ-100: рік — за десять». Адже в галузі інформаційних технологій інші вимірювання — революційні зміни тут відбуваються щоквартально. Той, хто за ними не встигає, вимушений зійти з дистанції.

Минуле десятиріччя було присвячено становленню ринку — зараз на ньому працюють близько 1000 компаній, існує жорстка конкуренція. У цих умовах ми змогли не тільки вистояти, але й розвинутися. Ми завжди ставимо перед собою надзадачі, а коли їх виконуємо, з’являються нові надзадачі. Зараз те, що задумувалося 5—10 років тому, вже виглядає по-дитячому наївним. Головне, чого ми досягли за цей час, — це створили колектив, ім’я, компанію, яка здатна конкурувати з провiдними компаніями світу. Повинен зазначити, що «Квазар-Мікро» — не комп’ютерна компанія, ми в основному постачаємо комп’ютерні рішення для малого та середнього бізнесу, великих корпорацій. Хоча комп’ютери також виготовляємо, у нас їх широка гамма.

— Чим характерний комп’ютерний бізнес сьогодні?

— Комп’ютерний бізнес за останні 10 років зазнав істотних змін. Як товар комп’ютер перестав бути «загадковим» пристроєм, на якому зароблялися гроші. Сьогодні він наближається до побутових приладів, а завтра стане таким же звичним, як чайник або холодильник. Зараз увесь український ринок оцінюється приблизно в 250 тисяч комп’ютерів на рік. Сучасних комп’ютерів, що використовують системи Windows компанiї Microsoft, в Україні нараховується близько 1 мільйона. По кількості комп’ютерів на душу населення ми відстаємо від Росії в 1,5-2 рази, від країн Балтії — в декілька разів. А по інвестиціях на душу населення, вкладених в цю галузь, ми займаємо одне з останніх місць в Європі, що є дзеркальним відображенням економічної та політичної ситуації в Україні.

— Які з проблем підприємництва хвилюють вашу компанію в найбільшій мірі?

— Проблеми ті ж, що й в інших компаній, працюючих в ринковій економіці. Адже ми займаємося бізнесом відкрито, прозоро, у всіх на виду і платимо при цьому багато податків (тільки за минулий рік сплачено 18 млн. грн.). Уже два роки я очолюю Раду підприємців при Кабінеті Міністрів і бачу, що сьогодні малий і середній бізнес більш за все хвилює регуляторна політика держави. Указ Президента про дерегуляцію підприємницької дiяльностi повсюди не виконується. Більше того, діє горезвісна стаття 148-2 Карного кодексу, що передбачає за елементарну арифметичну помилку в бухгалтерській звітності, яка «тягне» на 1700 грн., застосування такої міри покарання, як позбавлення волi на термін до 5 років. Від держави нічого особливого і не потрібно: лише умови для творчості були б нормальними. Скасуйте статтю 148-2 КК, зробіть так, щоб закони виконувалися неухильно і застосовувалися однаково для всіх, не заважайте малому і середньому бізнесу — дайте йому розвиватися вільно.

Motorola, прийшовши до нас, запропонувала створити 500 робочих місць, але підтримки ні у держави, ні у столичної влади не отримала. А причина проста: у місцевої влади немає стимулу для створення нових робочих місць, тому що нереальні податки примушують більшість підприємств не платити легально заробітну плату, і місцевий бюджет не отримує практично нічого. Ситуацію, при якій заробітна плата 100-вiдсотково обкладається податками, треба кардинально міняти, адже нам необхідні робочі місця, а для цього треба створити мотивацію для місцевих органів.

— Новий Податковий кодекс зможе змінити ситуацію на краще?

— Податковий кодекс поки дуже далекий від досконалості: нарівні з позитивними моментами в ньому є і недопустимі речі, у нинішньому вигляді його приймати не можна. Основним недоліком, на мій погляд, є скасування єдиного податку. Протягом декількох років ми домагалися його введення, а тепер ці зусилля зводяться на ніщо. Часто спілкуючись з представниками малого бізнесу, я пересвідчився в тому, що завдяки єдиному податку підприємці зітхнули бiльш вільно.

Окрема розмова — про податок на додану вартість. На мою думку, в Україні ПДВ був введений передчасно, а його ставка абсолютно не відповідає сьогоднішньому стану економіки. Ми повинні прагнути до таких податків, які стягуються зі споживання, а не з виробництва. Декілька років тому «Квазар-Мікро» активно продавав комп’ютери в Росію, Білорусь, Молдову, був наплив валюти. Сьогодні ж вихід на зовнішній ринок неможливий через неповернення ПДВ. Комп’ютери — це не надприбуткове виробництво, воно високопрофесійне, тут склалася висока конкуренція, і будь-які затримки в русі як товарів, так і грошей значно впливають на конкурентоcпроможність.

— Ми багато говорили про зовнішні чинники, що впливають на розвиток вашого бізнесу. А яке ж виробництво комп’ютерних технологій, так би мовити, зсередини?

— Якщо говорити про розробку програмного забезпечення, то ще довго у нас не буде української Microsoft, тобто компанії такого ж рівня. На це є й об’єктивні причини: наш менеджмент не дозволяє нам конкурувати з тією ж Індією. Проблема менеджменту полягає в тому, що в Україні ніколи не вчили, як управляти бізнесом у конкурентному середовищі. Особливо це характерно для інформаційних технологій, де зміни відбуваються дуже швидко. Крім того, серед наших фахівців небагато хто вміє розробляти програми в інтернаціональному стилі. Крім того, в Україні всього лише 20 компаній публічно визнають, що займаються розробкою програмного забезпечення. Весь цей бізнес існує — не люблю слова «тінь» — як би незалежно від держави, вона його не бачить. Ніщо не заважає класному фахівцеві, сидячи вдома, займатися розробкою програми для якої-небудь американської фірми. Просто у людини немає умов працювати по-іншому. Такий тип «бізнесу» приносить копійки, з нього неможливо зробити індустрію. Вихід один — створити для програмістів такі умови, в яких їм вигідно працювати відкрито.

Зараз найсприятливіший час для створення бізнес-інкубаторів, технопарків, для розвитку індустрії програмного забезпечення — з цим згодні і ведучі компанії світу, і Світовий банк, що надає нам підтримку. Ми створили Асоціацію розробників програмного забезпечення (я є її головою). Компанія Telesens, яка входить до асоціації, може служити прекрасним зразком для наслідування: українські програмісти розробили систему, яка застосовується в Дойчтелекомі. Це доводить, що ми здатні працювати на рівні світових стандартів, і ті 3 мільярди доларів, які отримує Індія, — цілком досяжна для України планка.

— Перспектива подає надію, але який нам відпущено часовий ресурс?

— Часу вже немає. Наше покоління ще в строю, але через декілька років ситуація докорінно зміниться. А молодь нині прагне попасти в той інститут, де готують податкових працівників: вступний конкурс туди просто небачений. Правда, зріс конкурс і на програмістів, але спокушатися цим не треба: молоді люди розраховують отримати спеціальність і поїхати з країни. Вони не так прив’язані до батьківщини, як ми.

Ми, повторюю, обмежені в часі: пройде 3-5 років і нинішній інтелектуальний потенціал, що оцінюється в мільярди доларів, буде втрачений. Просто це не так помітно, як коли б вирубали ліс або на моєму рідному Донбасі не видали на-гора вугілля. Непомітно відходить те, що цінується на ринку набагато вище, ніж все iнше, — інтелект нації.

Сьогоднішній світ можна умовно уявити у вигляді трьох кіл: перше коло — країни, що розвивають інтелектуальні технології, друге — країни, які мають багаті ресурси, третє — країни третього світу, куди скидаються всі відходи. Дуже не хочеться жити в колі третьому...

Бесіду вів Петро ІЖИК, «День»
Газета: