Історія – наука про людей у часі, наука, в якій безперервно треба пов’язувати вивчення мертвих з вивченням живих.
Марк Блок, французький історик

Народ обрав незалежність. Назавжди

29 листопада, 2008 - 00:00
«НА МІТИНГУ» / ФОТО ОЛЕКСАНДРА СИНИЦІ «ЗА МАЙБТНЄ» ФОТО МИКОЛИ ЛАЗАРЕНКА

17 років тому 1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум щодо незалежності України. На референдум було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?» У голосуванні взяли участь 84,18% громадян Української РСР, які мають право голосу (31 891 742 особи). З них 28 804 071 (90,32%) підтримали Акт проголошення незалежності України. Таким чином, проголошення незалежності України було підтверджено всенародним голосуванням. Цей день згадує перший президент України Леонід КРАВЧУК.

— Чому постало питання про референдум? Першою людиною, яка підняла питання про референдум, був я — тоді ще голова Верховної Ради. Поясню чому. Спілкуючись із Горбачовим, я відчув, що для нього рішення Верховної Ради про Акт незалежності не є важливим. Він мені постійно говорив: «Леоніде Макаровичу, 17 березня у країні відбувся референдум, і Україна проголосувала за збереження Радянського Союзу». Тому я розумів, якщо ми не перекриємо референдум референдумом, то рішення Верховної Ради не матиме міжнародної сили. Мої сумніви цілковито підтверджувалися. Доти Україну не визнала жодна країна світу, бо вони також розуміли цю колізію. Референдум може бути подоланий лише референдумом.

Коли я запропонував провести цей референдум, на мене дуже серйозно «наїжджали» націонал-патріоти. Вони зібралися на Михайлівській площі й казали, що Кравчук таким чином хоче поховати незалежність. Мовляв, він зробить усе, щоб народ проголосував проти незалежності. Тобто мололи незрозумілі дурниці, ні у що не вдумуючись. Тому що ніколи нічого не вчилися і не хочуть учитися. І це, до речі, одна з причин безладу, який зараз відбувається у країні. Живуть інтуїтивно і керуються думкою напівграмотних консультантів, а не власною...

Але все ж Верховна Рада ухвалила рішення про проведення 1 грудня референдуму разом із обранням президента. Як показало життя, це був правильний крок. Мої припущення справдилися. Вже після 1994 року, коли я програв на президентських виборах, у Верховній Раді неодноразово ставилося питання про денонсацію Біловезьких угод. Казали, що вони не відповідають міжнародним нормам, що вони не відповідають інтересам українського народу тощо. До речі, білоруський парламент все ж таки денонсував Біловезькі угоди. І, я гадаю, якби в нас не було референдуму, те саме зміг би зробити український парламент.

1991 року всі без винятку регіони проголосували за незалежність. Коли політики в чомусь єдині, то народ це розуміє. Ми з Чорноволом сперечалися про свої програми, але коли йшлося про незалежність, ми були єдині. І люди це відчули.

У корінному питанні життя країни ми були єдині. Якби сьогодні була хоч краплина такого розуміння в нинішньої еліти, я переконаний, ми мали б зовсім іншу ситуацію в країні...

Друге, чому всі регіони проголосували. Люди більше не хотіли жити у країні, де ти нічого не вартий, де все вирішується у Москві. Люди самостійно хотіли вирішувати питання. «Донецькі» захотіли стати «донецькими», а не «московськими». Це також мало величезне значення. Люди втомилися від того, що для того, аби, даруйте на слові, збудувати вбиральню, треба було їхати до Москви. У Держплані узгоджувати, чи можна його будувати за свої власні кошти. І це накопичувалося роками.

І ці два чинники, на мій погляд, стали вирішальними. І тому в усій Україні немає жодного села, населеного пункту, де б за незалежність України проголосувало менше 50% виборців. Причому різних національностей. Ось у цьому головний підсумок референдуму.

КОМЕНТАРI

Ми також попросили регіональних експертів «Дня» згадати 1 грудня 1999 року. Що цей день означає для вас?

Андрій РИБАК, кандидат політичних наук, викладач кафедри політології Національного університету «Острозька академія»:

— Особисто для мене, так само як і для мільйонів інших українців, відновлення незалежності України — це колосальна подія епохального характеру. Хотів би наголосити на тому, що акт 24 серпня 1991 року слід трактувати не лише як початок формування нової держави, а як продовження державницького етапу існування нашої нації. Це було відновлення української держави, яка сягає корінням щонайменше періоду Галицько-Волинського князівства.

Я глибоко переконаний, що в нашій державі повинне пропагуватися високопатріотичне ставлення до факту незалежності. Очевидно, державна система освіти та виховання молодого покоління повинна спрямовувати свої зусилля у тому числі й на формування гордості за свою державу, відновлення якої стало можливим у результаті багатовікової патріотичної боротьби та мільйонів жертв.

Вікторія СКУБА, студентка Національного університету «Острозька академія»:

— Незалежність — це те слово, за яке упродовж віків боролися наші співвітчизники. Під гаслом незалежності йшли наші батьки на референдум у 1991 році. Проте незалежність може бути різною, і навряд чи саме про таку незалежність мріяли цілі покоління українців.

Особисто для мене незалежність країни повинна бути не лише формально зафіксованою у міжнародних договорах. Це незалежність кожного громадянина країни, передусім духовна, яка є тим стрижнем, що лежить в основі соціалізації та розвитку особистості у контексті своєї нації.

На жаль, мої співвітчизники, проголосувавши за формальну незалежність, досі її внутрішньо не переосмислили. І доки цього не станеться незалежність для нас залишатиметься лише словесним гаслом.

Рефат ЧУБАРОВ, перший заступник голови меджлісу кримськотатарського народу:

— Референдум 1 грудня мав надзвичайно велике правове значення, бо наочно продемонстрував як Росії, так і іншим республікам колишнього Союзу, а також міжнародній спільноті, прагнення України до самостійного життя та волю мати окрему власну державу. Саме завдяки тодішньому референдуму Україні, який підтвердив акт про незалежність держави Україна, особисто президенту Леонідові Кравчуку вдалося вибудувати цивілізовані, як на той час, відносини з Росією, вдалося уникнути ускладнень і можливих конфліктів, удалося налагодити рівні стосунки з Борисом Єльциним, що було не так просто.

Референдум має також велике морально-політичне значення в тому сенсі, що весь світ побачив прагнення України до самостійності, і визнав за нами юридично таке право.

Що стосується Криму, то результати референдуму по нашому регіону мали для України набагато більше значення, ніж результати по будь якій іншій області. Адже саме в Криму Україна мала ризик отримати негативний результат. Попри те, що ще не всі кримські татари повернулися на батьківщину, і взяли участь у референдумі приблизно 80 тисяч наших співвітчизників, але саме завдяки тому, що всі вони підтримали прагнення українців до незалежності, по Криму ми отримали результат у 54% голосів за самостійність. Це було нашою спільною великою морально-політичною перемогою...

Що стосується нинішнього стану, то попри певне розчарування, в тому числі серед кримських татар, ми не маємо за чим жалкувати. Адже всі ми маємо 70-річний досвід «союзного життя», всі ми бачимо нинішній досвід федеративних республік у Росії, бачимо їхні прагнення та устремління, тому ми повинні просто зробити висновки з останнього етапу розвитку. Сьогодні ми самі, а не хтось інший будуємо своє життя. І може, допущено багато помилок, а нам нема на кого скаржитися, і всі наші здобутки та наші помилки — то закономірне явище перших років самостійності. І якщо сьогодні ми ще не зовсім вправні будівничі свого життя... То маємо надію, що завтра ми будемо більш вмілими у вирішенні наших проблем. Ми самі взялися будувати незалежну країну, отже — будуймо її наполегливо та вправно, і маймо на увазі, що самостійні країни, — а тим більше з таким тяжким спадком, як Україна! — не будуються за десяток років, це завдання кількох поколінь, але до цієї мети слід йти впевнено і наполегливо.

Кирило КУРГАНСЬКИЙ, студент Національного університету «Острозька академія»:

— Як правило, усі люблять розуміти під незалежністю свободу волевиявлення та повну підтримку власних дій державою. Можливо, тільки депутати на сьогодні ще так вважають.

Наш народ давно перестав розуміти незалежність, як вияв демократії. У нашій країні незалежність перетворилася на охлократію, де над народом просто знущаються. Мабуть, не такої незалежності бажали нам наші батьки.

Незалежність — це молоде покоління, яке чекає свого часу чи власного референдуму. Лише люди, котрі народилися вже в незалежній державі, здатні підвести її з колін. Тільки тоді можна вважати, що той перший «грудневий» крок був здійснений не марно.

Сергій СТУКАНОВ, учасник Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді, м. Донецьк:

— Незалежність України — це її можливість зреалізувати свою власну суть, здійснити своє призначення. Бути незалежним — значить не бути зумовленим нічим зовнішнім стосовно власної істоти. Значить — бути суб’єктом власної дії. Значить — воліти та діяти згідно із власною волею, а не безтямно реалізовувати чужий проект (а то і поготів — бути лише матеріалом для нього). Значить легітимізувати себе в очах інших суб’єктів, а також і в своїх власних. Зрештою, це значить справді бути, адже залежний не має власного безпосереднього буття, існуючи лише в контексті когось або чогось. Насамкінець це «бути-для-себе», віднайти, пізнати, збагнути себе — у власній волі, у власній дії, у власній реалізованості.

Незалежність України, повторюючи за В. Липинським, — це найкраще виконаний обов’язок щодо Бога і людей. Щодо Бога — остільки, оскільки «ідея нації є не те, що вона сама думає про себе у часі, але те, що Бог думає про неї у вічності» (В. Соловйов). Щодо людей — остільки, оскільки це є можливістю відчути своє буття. Як відзначив Ю. Вассіян про українське покоління початку ХХ століття, «в його душі жила віра в одного Бога, в його вірі було місце для однієї ідеї, а була нею жива Україна — її земля, кров і дух водночас. Тієї одної ідеї, що волею творчою прагнула заповнити собою простір між землею і Богом, було для цього покоління досить, щоб мати гідну людини мету і тим відчути повну достойність свого буття». Те саме, напевно, відчували й ті, хто виборював незалежність у 1991 році. Це саме відчувають і ті, хто обстоює українську ідею сьогодні.

Ярослав КОВАЛЬЧУК, студент Національного університету «Острозька академія»:

— Незалежність можна трактувати по-різному. Для одних людей першою асоціацією, яка виникає в голові, є свобода індивідуальна, можливість приймати самостійні рішення і не керуватися думкою оточення. Інші пов’язують це поняття передусім з існуванням держави, її функціонуванням як самостійного суб’єкта, а не об’єкта міжнародних відносин, можливістю незалежно визначати свій шлях у майбутнє. Однак, наскільки б докорінно не відрізнялося сприйняття одного і того ж слова різними людьми, спільний знаменник для обох груп підвів референдум 1 грудня 1991 року.

Подібний акт народного волевиявлення не лише остаточно визнав незалежність ще однієї держави у Європі на буремному зламі 1990-х і став логічним етапом багатовікової боротьби українського народу за свою самостійність. Референдум дав набагато більше — він визнав незалежність п’ятдесяти мільйонів українців як індивідів, до певної міри навіть змінив менталітет нації, показавши, що українцям не тільки можна, але й треба бути вільними, самостійно будувати власну країну і самим відповідати за своє життя, а не перекладати цю відповідальність на уряд чи якусь партію лише тому, що так було прийнято за часів Радянського Союзу.

Олена БОЙЧУК, студентка Національного університету «Острозька академія»:

— Незалежність для мене — можливість розмовляти рідною мовою, усвідомлення, що у моєї країни може бути майбутнє, і майбутнє достойне, якщо ми всі докладемо зусиль до цього. Тепер наша доля в наших руках.

Олена ЯХНО, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ