Нас не доженуть!

В Україні наступає епоха гуманітаріїв та талантів. Діти 10—16 років вже встигли насититися мильними політичними серіалами, індустріалізація та комп'ютеризація не змогла вбити в них творче начало та виховати лише споживацький інтерес, тож вони обирають інший шлях. Це диво (соціологи це називають «сенсацією»), що сучасні школярі нині найбільше цінять свободу слова, сильніше за все їх турбує забруднення навколишнього середовища, основою існування людини називають мир, Україна для них — одна, а патріотизм цього покоління є значно вищим, ніж у дорослих.

Виявили цю сенсацію соціологи Київського інституту проблем управління імені Горшеніна, які в рамках річної програми досліджень «Ментальні основи вибору» 18—20 серпня цього року на базі Міжнародного дитячого центру «Артек» провели дослідження «Україна очима дітей». При цьому фахівці використали простий метод оцінки — контент-аналіз творів 1603 дітей 3— 11 класів (зі всіх областей України.

— Сучаcні діти — це якісно нове покоління з новими, європейськими цінностями, — поділився висновками директор Iнституту імені Горшеніна Кость Бондаренко. — Дуже вражає їхня відвертість: діти не бояться висловлювати власну думку, цінують думки інших та свободу слова взагалі. Вони — незашорені, не мають «радянських» страхів, дуже гостро реагують на несправедливість. Дорослість їхніх суджень дивує, а коли вони звертаються з побажаннями до влади, то просять чогось не для себе, а для суспільства. Проаналізувавши занепокоєність дітей забрудненістю навколишнього середовища, ми прийшли до висновку, що таким чином вони висловлюють занепокоєність розрухою не так «в клозетах», як у «головах». Тобто, таким чином діти протестують проти депресії в місті, країні й усьому світі.

Це нове покоління народилося у 90-х роках, їхнім батькам сьогодні — по 30—40 років. На думку експертів, на цей вік припадає найбільша частина прошарку середнього класу (якого всього в Україні 8—9%). Тож, слухаючи батьків, незадоволених сучасним станом речей, і взагалі, живучи в інформаційному світі — вбираючи в себе все більше інформації, вони стають такими не по віку розумними і критичними, більше того — в них навіть виробився імунітет до політичних гасел.

— Перш за все дітям в Україні не подобається політика і політики (майже 48%). Не зустрічається такого, щоб діти оцінювали людські якості політиків: як «добрих», «чесних», «моральних» чи «духовних», — наголосила учасниця дослідження, експерт у галузі соціального і освітнього проектування Марина Ткаченко. — Коли вони писали про політиків, то вживали слова «розібратися», «зробити», «припинити», а також «мусить», «повинен», зобов'язаний». По якості сучасні політики їх не задовольняють абсолютно — всі вони, навіть першого рангу, викликають в дітей критику. При цьому діти чітко фіксують різницю між словами і діями політиків... Дуже цікаво те, що не зважаючи на те, де діти проживають — в селах, містечках чи мегаполісах — всі вони дуже сучасні. Порівняно з тим, чим підростаюче покоління цікавиться, про що хвилюється і як бачать розвиток країни, сучасні політики — анахронізм.

Філософ Володимир Попович наголосив на тому, що сучасних дітей, на відміну від дорослих, зовсім не турбує проблема незалежності України (як і так званий «розкол» на схід і захід). Незалежність для них —це само собою, Україна для них — єдина і незалежна, вони ідентифікують себе з державою як частинку цілого і пишаються нею. Так, 54% дітей у своїх творах підкреслили, що найбільше в Україні їм подобається природа і клімат (на думку дослідників, цей факт можна розглядати як важливу умову формування любові до батьківщини), 22% відзначили що їм подобаються люди, народ України (на цьому соціальному факторі теж добре будувати патріотизм), а майже 22% вказали на культуру та історію України.

— Свого часу Дмитро Донцов сказав, що нація — це спільнота, об'єднана одним майбутнім. Ці діти розуміють, що у них спільне майбутнє — сказав Кость Бондаренко. — Треба наголосити, що діти дуже негативно ставляться до бідності — 25% сказали, що їм не подобається соціально-економічна політика. Думаю, що вони будуть активно шукати способи, як перетворити Україну на соціальну державу. Ми покладаємо великі надії на дітей, а якщо вони прийдуть в політику — то серйозних змін. А те, що в такому віці у дітей вже сформовано несприйняття політиків і політичних процесів, говорить про те, що ці діти поступово стануть тими громадянами України, в яких буде певний набір вимог до політиків і які будуть ці вимоги пред'являти раз в чотири роки (чи як вийде). А весь інший час спокійно працюватимуть, творитимуть, а не займатимуться спостереженням за політичним серіалом.

На думку експертів, саме так виглядатиме оздоровлення вкрай заполітизованої нині української нації, 92% якої тією чи іншою мірою слідкують за політикою (в Європі таких 30—37%, в Росії — 40%).

— Думаю, що європейське ставлення дітей до політики приведе до того, що Україна стане нормальною європейською державою, — вважає Марина Ткаченко. — Це покоління — базовий ресурс країни, який необхідно враховувати і на рівні держави розробити стратегію роботи з цим поколінням: слід займатися навчальним проектуванням, велику увагу приділити вищій школі, створювати інноваційні програми...

Але чи дочекаються маленькі генії підтримки держави — величезне питання. Дуже ймовірно, що вони виростуть і самі створять ці інноваційні програми. Таки, мабуть, це фатум України — опуститися на саме дно, впертися в нього ногами і аж тоді, під загрозою знищення, відштовхнутися, щоб почати «все з початку». Бо, хіба це не дно, якщо дорослі кажуть «покладаємо надії на дітей»?