Краса - це нескінченність, виражена у закінченій формі.
Фрідріх Вільгельм Шеллінг, німецький філософ

Невротизація і вибори:

методи політичної «терапії»
18 листопада, 2004 - 00:00

Відоме китайське прокляття «Щоб ти жив в епоху змін!» ілюструє психологічний постулат про великі психологічні навантаження, яким піддаються люди в часи значних суспільних перетворень.

Цікаво дослідити, яким чином відбилися соціально-економічні зміни, які відбулися за останні 14 років, на психологічному стані нашого суспільства і громадян. Дослідження свідчать, що в цілому більшості людей вдається зберігати психічну рівновагу, але лише гранично мобілізуючи усі свої психоемоційні ресурси.

Проте вагома частка — за даними психологів та соціологів, близько 25% населення — втрачає психологічну стійкість, демонструючи дуже високі показники тривожності в умовах соціальної нестабільності, властивої нашому перехідному суспільству.

Особливо важко переносять соціальну нестабільність літні люди, серед яких частка дуже тривожних, невротизованих людей становить майже 33%.

Якщо розглянути нашу історію, то легко помітити, що в ній теж вистачало факторів, які невротизували людей, породжуючи фобії, стреси та невпевненість у майбутньому.

ГАМАНЕЦЬ I ФОБIЇ

Це і війни, і революція, і численні експропріації та пограбування власності населення, до яких вдавалися ті влади і уряди, які панували в Україні, починаючи від російських самодержавців, які закріпачували українське селянство, і закінчуючи більшовиками, які силою забирали в нього землю і заганяли у колгоспи... Що стосується останніх десятиріч, то особливо розвинулись тривожні очікування мас у зв’язку із конфіскаційними заходами уряду стосовно накопиченої народом власності, які були здійснені у 1991—1993 рр. Нагадаємо, що в цей час відбулися такі сумні для гаманця пересічного громадянина події:

1) конфіскаційна грошова реформа 1992 р., яка ввела купоно-карбованці;

2) майже повна втрата населенням своїх вкладів у Ощадбанку;

3) різке зниження зарплат і вибухоподібне підвищення цін внаслідок «шокової терапії» в 1992—1993 рр.;

4) запровадження з 1992—1993 рр. практики затримок із виплатами зарплат бюджетникам.

Фактично в ці роки відбулася «бархатна» експропріація власності широких мас у вигляді конфіскації грошових заощаджень і різкого падіння ціни робочої сили.

У відповідь на ошуканські дії держави народ відреагував масовою несплатою податків та хронічною недовірою до будь- яких дій уряду та держави. Встановився стан непроголошеної «холодної війни» між громадянином та державою, внаслідок якої з боку державних чиновників розвинувся садистичний синдром «обкладання» громадян податками, які неможливо сплатити, і законами, які неможливо виконувати. Що іноді закладало у свідомості пересічного громадянина почуття типового невротика — зацькованості та невпевненості в собі.

Серед інших причин, які породжують суспільні фобії, можна назвати незахищеність людини законом, негарантованість збереження власності, непрозорість суспільних стосунків і норм...

Всі згадані чинники підживлюють тривогу — такий емоційний стан, що, згідно з підручниками з психології, виникає в ситуації невизначеної небезпеки і виявляється очікуванні несприятливого розвитку подій. Вона може проявлятися як відчуття безпорадності, невпевненості в собі, безсилля перед зовнішніми факторами, перебільшення їх могутності і загрозливого характеру.

Зокрема, дуже високі показники тривожності у нашого студентства. За результатами одного з досліджень, 51% студентів відчувають страх перед майбутнім, страх самотності — 47%, страх смерті — 33%!

БАГАТІ ТЕЖ БОЯТЬСЯ

Ще одне, дуже важливе джерело невротизації нашого суспільства — це, як не дивно, фобії і невпевненість у майбутньому наших політичних і економічних еліт. В чому ж можуть бути невпевнені люди, в руках яких сконцентрувалися велика влада і капітали?

Справа в тому, що велика власність і велика влада в нашому суспільстві, завдяки деяким його специфічним рисам, не мають гарантій збереження і хиткі. Особливо це стосується власності, збереження якої в багатьох випадках дуже залежить від тієї команди, яка при владі. Із втратою цими політичними діячами влади внаслідок необрання на виборах зникають і гарантії збереження великих статків. Спробуємо пояснити нашу думку, до речі не таку вже й оригінальну.

В нашій державі придбання, збереження і примноження власності багато в чому полегшено для тих власників, які наближені до владних еліт. Захист власності гарантується конкретними носіями влади, з якими власник знаходиться в клієнтських стосунках. Власність стає функцією влади, її наслідком та похідною. Переважно той бізнес може бути успішним, який має протекцію влади, «дах» на сучасній економічній новомові. Зберегти та захистити свою справу власник може лише отримавши владу або ставши для неї клієнтом, своєю людиною. Оскільки влада і власність в умовах посттоталітарного суспільства пов’язані дуже щільно, знаходяться, так би мовити, в стосунках «перехресного опилення», можемо говорити про феномен влади-власності.

Те, що збереження власності гарантується зв’язками власника із конкретною владною командою, додає власності нестабільності в епоху виборів.

Ризик втратити патронів-опікунів, які можуть піти від влади внаслідок програшу на виборах невротизує великих власників.

Приклад розправи з «олігархами» (Березовським, Гусинським, Ходорковським) після зміни влади в Росії породжує тривожні очікування і у нашої фінансово-економічної еліти, які пов’язані з можливою зміною команди влади і переділом власності після виборів. Такі побоювання можуть змушувати власників виводити частину капіталів за кордон або відводити їх у тінь, що навряд чи сприятливо позначиться на економічній ситуації. Відомо, що інцидент iз Ходорковським значно підсилив темпи втечі капіталу з Росії.

Тому в деяких пострадянських суспільствах виникла тенденція до усунення демократичних механізмів ротації політичних еліт, до увічнення перебування даної команди у влади (Туркменістан, де Туркменбаші за конституцією є пожиттєвим президентом, Азербайджан, де влада формується за принципом монархії — від батька до сина, Білорусь, де президент порушуючи конституцію пішов на третій термін тощо). Це розглядається як гарантія збереження власності, її безпеки.

В наших умовах, коли до мотивації боротьби за владу привноситься мотивація боротьби за власність, ця закономірність приводить до загострення соціально-політичної ситуації під час виборів.

СТРАХИ ТА ЕКОНОМІКА

Невпевненість у збереженні власності веде до того, що гальмується внутрішнє і зовнішнє кредитування економіки. Зарубіжний інвестор боїться вкладати гроші в країну з такими великими ризиками. Частина громадян України, замість того, щоб вкладати гроші в розвиток економіки, як вже було відзначено, буде намагатися відвести капітали в тінь або вивезти за рубіж, або законсервувати їх у кристалізованій формі, вклавши у нерухомість. Iз цією тенденцією, судячи по всьому, пов’язаний різкий злет цін на нерухомість в країні. Надлишки капіталів в умовах побоювання великих ризиків, вкладаються в надійний, але невиробничий, пасивний сектор нерухомості. Крім того, зараз багато хто прагне вкладати гроші в короткі проекти, які можуть дати великий прибуток відразу, — а це, як правило, проекти, пов’язані або з виробництвом сировини і сировинних напівфабрикатів, або з розподілом і перерозподілом енергетичних ресурсів, або з торгівлею і посередництвом. Довгострокові високотехнологічні і наукомісткі проекти, віддача від яких наступає через тривалий період, не знаходять необхідної підтримки, бо невротизований власник не має впевненості у завтрашньому дні. І ця нездорова тенденція перетворення України в джерело сировини і дешевих людських ресурсів виникла саме завдяки невротизації еліт.

Невпевненість у майбутньому, яка породжується нестабільністю власності, змушує банки встановлювати короткочасні та завищені ставки банківських кредитів для того, щоб скоріше повернути надані в кредит гроші. Термін кредиту визначається в 1—2 роки, а не 10— 20, як це загально прийнято в світі, ставка кредиту, відповідно — в 20—30%, а не 5—6%.

Стримування економічної активності відбувається у вигляді причинно-наслідкового ланцюжку, на початку якого знаходиться психологічний фактор невротизації фінансистів — невпевненість, а в кінці — економічні наслідки, які породжуються дією цього чинника.

Ланцюжок стримування економічної активності виглядає так:

невпевненість у майбутньому => високі та короткочасні ставки банківських кредитів => підприємствам невигідно брати такі кредити => інвестиції в економіку невеликі => створюється мало нових виробництв => створюється мало нових робочих місць.

Разом iз тим, треба відзначити і позитиви — у нас спостерігається значне пожвавлення економіки, достатньо високі темпи приросту національного валового продукту.

Позитивний ефект в економічному розвитку, як нам здається, багато в чому пояснюється соціально-політичною квазістабільністю та створеним завдяки цьому сприятливим соціально-психологічним фоном впевненості у майбутньому власності, який забезпечувався десятирічним перебуванням у влади усталеної політичної еліти, уособленої в постаті президента Кучми.

Як вже відзначалося, виборчі перегони тому набули такого запеклого характеру, оскільки де в чому стали боротьбою за власність та економічні інтереси. Досягши великої гостроти, політичні пристрасті перетворили вибори із змагання за правилами на війну без правил.

Будь-які події на політичному «фронті» призводять до нечуваної ескалації і породжують іноді неадекватні емоції та переживання. Наприклад, 10 днів країна затамувавши подих, слідкувала за підрахунок останніх 3% голосів. Перевага одного з кандидатів на кілька десятих відсотка в першому турі святкувалася мало як не перемога сил Добра над силами Зла спочатку командою одного претендента, потім, після десятиденного дораховування голосів — прибічниками іншого. Країна розкололася приблизно на два рівних непримиренних табори. Весь час, починаючи з кінця серпня, періодично з’являлися чутки про терористичні акції та наміри вийти на барикади прибічників одного з кандидатів, та планування жорстких репресій і мало не піночетівського перевороту з боку прибічників іншого...

Вималювались два образи кандидатів — одного як сильної, жорстокої людини діла, іншого — як мученика, гнаного за правду. Кожен iз них розрахований на певні стереотипи масової свідомості, відповідність яким викликає у носіїв цих стереотипів співчуття до майбутнього президента. Це стереотип поваги до сили з одного боку, і стереотип співчуття до гнаних з іншого. Апелювання до стереотипу сили як відомо вже допомогло в одній із сусідніх країн прийти певним політичним силам до влади. Але у нас цей стереотип дещо підірваний запамороченням одного з кандидатів від влучення в нього якихось предметів. До того ж терористів, для боротьби з якими були б виправдані силові методи та була необхідна «сильна рука», у нас знайти поки що не вдалося. В той же час співчуття до другого кандидата підтримується його занадто вже хворобливим виглядом поряд із здоровим прем’єром... Хтоб не переміг, ясно одне: і переможець і переможений представляють інтереси приблизно рівних доль суспільства, і в будь-якому разі в інтересах суспільства буде, якщо конфліктуючi адміністративно-економічні еліти та погляди на розвиток України, які уособлені претендентами, знайдуть компроміс і від конфронтації перейдуть до конструктивної взаємодії.

Що ж дозволило б зняти ту надмірну соціально-психологічну напругу, яка супроводжує вибори і загрожує суспільству розколом на непримиренні табори та іншими непередбачуваними наслідками?

Відповідь випливає з усього вищесказаного:

— по перше, необхідні кроки, які б знизили невротизацію наших політичних та фінансово-економічних еліт. В інтересах суспільства і пересічних громадян, які іноді використовуються нашими елітами як пішаки у змаганнях за владу і власність, конкуруючі групи могли б домовитись про амністію капіталів, якого б походження вони не були, і гарантії збереження власності своїх конкурентів, незалежно від того, хто прийде до влади і стане переможцем. Хоча й відомо, що деякі великі статки мають не зовсім «чисте» та чесне походження, тим не менш відмова від їх експропріації та перерозподілу навіть під гаслами «справедливості» обійдуться суспільству дешевше, ніж громадянські конфлікти, які можуть при такому перерозподілі виникнути;

— значно сприятиме пам’якшенню політичної атмосфери політична реформа, яка б зменшила концентрацію влади в руках президента і встановила систему стримувань і противаг будь-якій монополії влади завдяки її розподілу по гілках влади. Реформа б відчутно послабила залежність власності від влади;

— мають бути захищені й гарантовані інтереси не лише великих, а й середніх та дрібних власників;

— до статусу незалежного власника має бути допущена максимальна кількість громадян, а не лише наближена до влади невеличка еліта, протектократія. Історично доведено, що носіями по-справжньому вільної, ліберальної психології, а отже опорою демократії, є дрібні і середні власники, які здобули власність i добилися матеріальної незалежності від держави завдяки власній підприємливості та працелюбності;

— влада і власність мають бути розведені. Доцільно дотримуватись принципу розподілу влади і власності.

Держава своїми діями повинна добитися довіри своїх громадян, оскільки, як вже наголошувалося, непередбачуваність влади, підвищуючи економічні й соціальні ризики, гальмує розвиток соціально-економічної активності і стає одним iз головних чинників невротизації особистості та суспільства.

Олександр ГУБЕНКО, головний редактор журналу «Практична психологія та соціальна робота», спеціально для «Дня»
Газета: