Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція
Леся Українка, українська поетеса, письменниця, перекладач, культурний діяч

«Окопна правда» про модернізацію армії

19 квітня, 2003 - 00:00

...Політична ситуація у Південно-східному регіоні Європи продовжує загострюватися. «Північні» після приходу до влади партії «Єдина держава» посилили конфронтацію з «Південними» в усіх можливих сферах. У ЗМІ ведеться активна кампанія з дискредитації «Південних»: їхню державну владу звинувачують в упередженому ставленні до національних меншин. А з компетентних джерел стало відомо, що керівництво «Північних» вимагає надати регіонам компактного проживання етнічних «Північних» на державній території «Південних» статус районів з правами широкої автономії. На кордоні, за інформацією спецслужб «Південних», ситуація вкрай загострена: за допомогою громадських і релігійних організацій проводиться активне культивування «пропівнічних» настроїв і, наскільки можна судити, під прикриттям підготовки до планових військових навчань «Північні» вживають додаткових мобілізаційних заходів і «розгортають» підрозділи своїх збройних сил вздовж кордону. «Єдину державу» не так давно запідозрили у незаконному фінансуванні і постачанні зброї на територію «Південних». Що, враховуючи вищесказане, дає підстави чекати військової інтервенції з боку «Північних» під виглядом боротьби «етнічних північних» за свої права і свободи. Спроби «Південних» вирішити наростаючу проблему під час дипломатичних переговорів поки безуспішні...

Позавчора на військовому полігоні, що поблизу Житомира, було відкрито вогонь на знищення. Стріляв (точніше, «вчився» це робити) I механізований батальйон 62-ї окремої механізованої бригади сил швидкого реагування ЗС України. А перед цим журналістам розповіли народжену керівництвом 8-го армійського корпусу ЗСУ описану вище «легенду» навчань.

Усе інше на полігоні було дуже реалістично. Зовсім не як у популярних телесеріалах про війну. «Південні» — тобто особовий склад I механізованого батальйону (407 осіб, зокрема — 31 офіцер), тринадцять танків, сорок одна БМП, два БТРи, десантний і вогневої підтримки вертольоти etc. — гідно витримали натиск противника, продемонстрували своє вміння активно оборонятися. Живих «Північних», щоправда, не було. З тієї зрозумілої причини, що стріляли «Південні», в тому числі і справжніми бойовими снарядами, у ближньому бою — кидали реальні гранати... Словом, стрілянина велася по шестистах мішенях, сто тридцять з яких були рухомими. Ця умовність і трасуючі снаряди не тільки не псували загального враження, але й робили далекий бій вельми видовищним.

Як тільки «Північні» силами 10-ї механізованої бригади, використовуючи проміжки між ділянками прикриття державного кордону, вторглися на територію України, наші — наскільки можна було розібрати в какофонії вибухів, реві двигунів і звуках гучномовця «Тайфун 55. Я Беркут 15...» — передові частини дали зустрічний бій. На підмогу було кинуто аеромобільну роту, що, звичайно, не могло не затримати противника. Відрадно, — як на нинішній фінансовий час, — що билася ця рота під прикриттям з повітря (таким слугували чотири рейди вертольотів МІ-24), і досить довго. Набат відступу прозвучав, ледве підтяглися основні сили «Північних». З цього моменту розпочалася справжня канонада. А очі сотні журналістів і офіцерів, що спостерігали за навчаннями, стали схожими на відблиски трасуючих снарядів... «Бабах!..» І можна зробити висновок, що подібне видовище багато хто з присутніх бачив тільки по телевізору.

Однак на думки про нестачу в ЗСУ пального, недостатнє фінансування нашої, фактично, «госпрозрахункової» армії та на інші неприємні речі просто не було часу. Події розвивалися так стрімко, що не минуло й півгодини, як противника було остаточно і безповоротно переможено. А командуючий 8-м корпусом, генерал-майор Анатолій Пушняков оцінював тактичну роботу батальйону на «четвірку». Втрат серед наших, звичайно, не було. Не було підраховано на той момент і кількість знищених «Північних». Тому мир швидко запанував у свідомості, і всі почали рахувати гроші.

Навчання на Житомирському полігоні обійшлися армійському бюджету в 50 тисяч гривень. Цифра, пам’ятаючи про офіцерську чергу на квартири, для двогодинного заходу вельми солідна і, очевидно, дорога. У тому значенні, що в армії немає нічого дорожчого, ніж захід, на якому люди займаються своєю безпосередньою справою: вчаться воювати. Шкода тільки, що відбувається це не так часто, як хотіли б самі військові. І не так, як того вимагають реалії сучасної війни. На суші, як відомо, зараз уже мало хто б’ється. А рідкісні зразки сучасних озброєнь — скажімо, ПЗРК «Стріла» — обкатати в умовах, наближених до бойових, не вийшло. Надто дорого коштують самонавідні ракети.

В’ячеслав ДАРПІНЯНЦ, фото Анатолiя МЕДЗИКА, «День»
Газета: