Патріоти життя

Весь попередній патріотизм підвів життя до грані смерті. Рідко які телеканали у своїх новинах не ведуть репортаж із передової, як з лінії «фронту». Щодня, цілодобово.

Патріотизм життя — це патріотизм природний, мирний, який не веде до антагоністичних стосунків. У тому числі і людини з Природою.

Альтернативу такому патріотизму добрати складно, або навіть неможливо.

Навіщо випробовувати долю в літаку в нельотну погоду!? Або в завірюху на дорогах!? Або у водах морів та океанів без життєвої на те потреби!? Навіщо...

Життя — природна цінність усього живого, і жодні інші людські придумані цінності не йдуть у порівняння з ним. Це вершина, пік цінностей. Це жива неповторна цінність. Можливо, навіть єдина реальна цінність у нашому крихітному глобальному світі.

Були й є інші патріоти. Серед них патріоти політичні. Вони готові в своєму патріотизмі покласти життя (напевно не своє) на вівтар (вітчизни, батьківщини, свободи й інших добрих намірів). І багато життів вже поклали і готові ще більше покласти.

Найточніша назва таких патріотів — патріоти смерті, що постійно закликають до боротьби, революції, війни й інших всіляких провокацій. Саме патріоти смерті, будучи при владі, своїми діями або бездіяльністю провокують суспільство або його частину на подібні кроки. А невсипуща опозиція — тут як тут — піднімає свої прапори і веде на смертний бій. А після бою, помінявшись місцями, влада й опозиція продовжують вершити свої добрі наміри.

Така двадцятирічна війна (холодна, прохолодна, тепла, помаранчева, сердечно-біла, біло-блакитна, фронтзмінна) знекровила Україну і за своїми втратами відповідає лихоліттю 1941—1945-го. І кінця боротьбі, а точніше початку миру, в Україні не видно. На законних підставах влаштувалися влада й опозиція в ВР України, і пожежу політичної боротьби, як з вогнища, поширюють на всю територію України.

Президентові відведена роль головного пожежника, якого позбавили доступу до води (або палія, якому постійно підкидають сірники).

КМ України постійно сидить на пороховій діжці. Інколи і гніт підпалює.

Класична формула керівництва державою. І те, що пожежею охоплена країна, і в країні згасає життя, мало кого хвилює, і ні у кого голова не болить.

Кому війна, а кому мати рідна!?

Є просто патріоти. Вони навіть не зазначають патріотами чого і кого є. Здогадайся, мовляв, сама, сам, самі. За умовчанням. Але мовчання, в даному випадку, а точніше невизначеність із патріотизмом, напевно, недоречна.

Лише ми самі особисто, як Громадяни незалежної України! можемо визначитися у своєму патріотизмі! Це те, найменше, що ми ще можемо зробити без «дозволу» влади і «допомоги» опозиції.

Можливо, тоді і влада, і опозиція перестануть псувати нам нерви, здоров’я і саме життя своїми безперервними «турботами» про наше благо, сидячи у нас на шиї. І зістрибують лише на мить, аби помінятися кріслами. Або пропускаючи вперед себе обдурений у черговий раз трудовий народ, проганяючи його через горнило політичної боротьби, який вже почорнів від смутку і обвуглився в політичній пожежі безперервних виборів в Україні.

Напевно, більшість із нас, громадян України, патріоти життя!!!

Тому і продовжуємо жити і чесно працювати. Працювати на себе ради життя. Ради життя всього живого в нашій безмежній країні і крихітному глобальному світі.

І наша вища цінність має природний характер — це саме життя.

І лише воно, життя, створює нам усім сприятливі умови для чесної праці. І зовсім не влада, і тим більше не опозиція. Протягом двадцятирічної своєї діяльності в Україні і влада, і опозиція стояли лише на заваді чесній праці й були джерелом ганьби.

Чи надалі щось зміниться!?

Лише Життя покаже. І в цьому, теж, його незаперечна цінність.