Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців
Євген Коновалець, український військово-політичний діяч, організатор ОУН

Починається реверс?

Що криється за «успіхом» українсько-російських переговорів
21 листопада, 2009 - 00:00

У який колір забарвить історія ті події та заяви, які були зроблені в четвер під час українсько-російських переговорів у Ялті, що проходили на тлі саміту СНД? Чи не стануть вони для патріотично налаштованих громадян країни приводом, аби вкотре сказати: за державу прикро? Або, навпаки, цей день відкриє нову еру у відносинах двох країн і дозволить їм не лише подолати кризу, а й увійти в зону благоденства, хоча його ціна ще довго, як неприємний післясмак, непокоїтиме думки й серця?

Зрештою, якщо відкинути емоції, то все виглядає нібито й непогано. «Україна розраховувалася і розраховуватиметься (за газ) своєчасно, крім цього, ми дуже акуратно й чітко здійснюватимемо наші функції з транзиту газу», — сказала прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, відкриваючи засідання комітету з питань економічної співпраці Українсько-російської міждержавної комісії, яке проходило вже після її зустрічі з прем’єром Росії Володимиром Путіним.

У свою чергу голова російського уряду в цей четвер також намагався говорити виключно приємні речі. «Прем’єр-міністр України поставила низку питань, пов’язаних із кризою. Ми визнали можливим піти назустріч і скорегувати раніше досягнуті домовленості. В результаті оформлення цих домовленостей ні в кого жодних проблем не має виникнути», — сказав він і висловив надію, що «ми зустрінемо Новий рік без проблем». «Ми щиро розраховуємо, що всі раніше досягнуті домовленості українською стороною виконуватимуться. Зі свого боку ми гарантуємо їхнє виконання», — кланявся у відповідь Путін, хоча подеколи його голос набував якогось сталевого відтінку: «Є діючі механізми та конкретні домовленості. Їхнє чітке дотримання дозволить забезпечити стабільну, безперебійну роботу всієї газотранспортної системи».

Російський прем’єр, нехай і дещо завуальовано, але все ж намагався підставити колезі своє електоральне плече. «Не мені робити ці оцінки — ці оцінки повинні бути зроблені українським народом. Нам з урядом Тимошенко працювати комфортно. Вважаю, що за час нашої співпраці відносини України та Росії стали стабільнішими і зміцнилися, — не без прихованого глузування сказав він на прес-конференції у Лівадійському палаці. — На мій погляд, уряду Тимошенко вдалося вивести країну у стан самодостатності й реального зміцнення суверенітету». При цьому Путін всіляко старався захистити нашу прем’єрку від домашньої критики: «У нас протягом року відбувався складний діалог. І Юлія Володимирівна переді мною ставила чимало проблем, вона є складним співрозмовником і складним партнером... Ми домовлялися завжди і, попри те, що було важко, зобов’язання завжди виконували».

Ну а що реального можна виявити у договірних папках?

Як сподівається український прем’єр, з 1 січня 2010 року вперше Україна отримає ринкову ціну за транзит російського газу територією України до Європи і, відповідно, НАК «Нафтогаз» отримає мільярди доларів прибутку. Путін підтвердив: «Плата за транзит газу збільшиться приблизно на 60%, ми це зробимо, адже це передбачено контрактами, і «Газпром» пішов на це з відкритим забралом».

Відповідно, Тимошенко також виявила себе дамою, не просто люб’язною, але q приємною в усіх відношеннях: «Україна має між НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром» стандартний контракт, саме такий, який із «Газпромом» мають інші європейські країни. Й усі розмови про те, що контракт поганий або хороший, не мають під собою жодних підстав. Він просто стандартний». Панегірик на цьому не закінчився: «І те, що ми вперше за 18 років підписали цей ринковий контракт, є абсолютним зміцненням суверенітету України. Це взаємини рівних партнерів. І водночас приємно зауважити, що хороші партнерські відносини на 2009 кризовий рік допомогли сформувати трохи полегшені умови для України. В тому числі сформувати на 20% знижку від ринкової ціни на природний газ від Росії для України і, як наслідок, відсутність штрафних санкцій».

Ну а далі була безстороння критика на адресу власної країни: «І тому всі події, які відбуваються в Україні навколо контрактів на газ, мені дуже зрозумілі — багато кому в Україні, в тому числі й високопоставленим політикам, не подобаються ці контракти, бо всі попередні роки, на жаль, була мегакорупційна модель, яка працювала на газовому ринку»...

Чи варто говорити, що російський прем’єр залюбки підхопив цей привід, не без сарказму коментуючи візит до України президента Грузії Михайла Саакашвілі. Натомість наш прем’єр, якій слід було б обуритися, не лише не зніяковіла від його витівки з приводу з’їдених краваток, але, нібито не розуміючи її гостроти, за звичкою, наче закохана в учителя п’ятикласниця, хихотіла.

Звісна річ, поки що дуже мало хто знає, про що йшлося за зачиненими дверима. За кожну поступку в міждержавних відносинах, а тим більше, якщо норма зафіксована в контрактах, доводиться платити — обіцянка Путіна не виставляти штрафи за недобір газу чимало вартує. Поки що на кін виставлено кілька «хабарів». Тимошенко запропонувала обмінятися міноритарними пакетами акцій українського авіабудівного холдингу та російської «Об’єднаної авіабудівної корпорації» (ОАК). Путін, як кажуть картярі, прийняв, хоч і зазначив, що «треба оцінити внески з двох сторін».

Україна пішла на зустріч Росії і в такій престижній галузі, як атомна енергетика. Підготовлений і узгоджений (за винятком однієї статті) проект угоди про будівництво двох енергоблоків Хмельницької АЕС, розширяється співпраця у галузі геологорозвідки, видобутку та переробки уранової руди, підготовлено проект довгострокового контракту на поставку Україні ядерного палива. Можливо, саме цим ми й компенсуємо невиставлені Росією штрафи?

КОМЕНТАРI

Олександр НАРБУТ, експерт з енергетичних питань:

— Учора були своєрідні іменини у Юлії Володимирівни. Володимир Володимирович говорив їй з цього приводу всілякі приємні речі. Я б не назвав це подарунками, оскільки належить ще перекласти протокольні рішення юридичною мовою, а це робитиме компанія «Газпром». Тому аналізувати озвучені варіанти можна буде лише після того, як вони будуть оформлені фахівцями. Зараз зрозуміло одне: обіцянки не застосовувати до України санкції будуть обернені на користь політичної позиції прем’єр-міністра України. Слова Путіна про «комфортність» праці з урядом Тимошенко лише доповнювали це експертне враження. Що стосується застосування або незастосування принципу «бери або плати», то, я думаю, що рішення «Газпрому» з цього приводу буде універсальним, і навряд чи Україна може тут розраховувати на ексклюзивний варіант. Якщо сам «Газпром» не керуватиметься цим принципом у виконанні своїх контрактів з Туркменістаном, а також не застосовуватиме цих санкцій до європейських споживачів, то Україна має шанс спокійно подолати рубіж 2009 року.

Але я побоююся, що крім представлених громадськості домовленостей є й інші. Думаю, що з озвучених домовленостей дуже істотною є та, в якій говориться, що не пізніше липня буде узгоджено текст міжурядової угоди про співпрацю в газово-енергетичній сфері. Єдине, що тішить, це можливість для урядів займатися цією угодою за рамками сьогоднішньої політичної турбулентності.

Зараз дехто докоряє Тимошенко, що вона поклала до ніг Путіна національну гідність України, але я вважаю, що в цьому сенсі більше того, що було зроблено при підписанні контрактів у січні цього року, зробити вже не можна. Хіба що можна було відразу погодитися на приватизацію Росією української газотранспортної системи в обмін на незастосування штрафних санкцій на 8 млрд. дол.

Зрештою, в нинішній гонитві за головним політичним призом, який я назвав би ефемерним, Юлія Володимирівна в Ялті досягла одночасно ніби свого піку в русі назустріч побажанням російської сторони. (Зокрема, про це свідчить її готовність обмінятися пакетами акцій авіабудівних підприємств.)

Унаслідок підписаних у січні контрактів 2009-й газовий рік в Україні можна було б охарактеризувати як тимчасове перемир’я на умовах переможця січневого наступу. А 2010 рік буде роком масованого, добре ешелонованого стратегічно підготовленого наступу на газово-енергетичні позиції України.

Олександр ТОДІЙЧУК, президент Київського міжнародного енергетичного клубу «Q-club»:

— Прес-конференція в Ялті показала, що є бажання психологічно підтримати кандидата в президенти. Тому робиться багато позитивних заяв, але конкретики мало. Поки зміни не будуть зафіксовані на папері, слова не можуть свідчити про прогрес. У той же час, було заявлено, що змін до контрактів ніхто не збирається вносити. Вірити на слово важко, хоча дехто запевняє, що слово президента можна навіть у суді якось використати... Але ми пам’ятаємо, як рік тому був підписаний меморандум між Тимошенко й Путіним про розв’язання газових проблем, але під час січневої газової війни росіяни про нього не схотіли навіть згадувати. З другого боку, Україні треба думати про те, що робити, якщо будуть реалізовані ці північні й південні потоки. Як тоді гарантуватиметься рентабельна робота української ГТС? У цьому я згоден з листом Президента, оприлюдненим напередодні ялтинської зустрічі. Щоправда, з’явився він якось невчасно, а тому виглядав несолідно. Такого листа слід було б чекати в березні-квітні, щойно Президент отримав газовий контракт, який до того приховували від нього.

Що стосується ялтинських змін, то я вважаю, що підвищення транзитних тарифів на 60% — це не рішення. Реально вони мають бути істотно більшими. Якщо зростає ціна газу, а в тарифі є газова складова, то, відповідно, має зростати й він. Цього року Україна мала збитки через те, що зменшилися обсяги постачань російського газу до Європи. Це зменшило прибутки й рентабельність наших компаній. Чим менше ми качаємо, тим більшою є собівартість транзиту.

Мене дуже здивував рядок протоколу, де йдеться про те, що Україна допоможе Росії будувати нові газопроводи. Про що йдеться? Про газопроводи, які розвиватимуть нашу ГТС чи про ті, що йдуть в обхід України? Російські чиновники від віце-спікера до президента говорять, що їм нелегко дався такий вигідний контракт з Україною, що відступати від нього вони не мають ніякого бажання. Дивно, що наш прем’єр назвала цей контракт стандартним. Але ж ми платимо за ним значно більше, ніж інші європейські держави, хоча перебуваємо ближче до джерела й мали б платити менше. Справедливості тут щось не видно...

Учора й сьогодні я спілкувався з багатьма людьми й дійшов висновку, що українцям дуже не сподобалося, як Путін за мовчазної згоди Тимошенко іронізував. Це під час війни Сталін і Рузвельт дозволяли собі кепкувати з Гітлера. Але в мирних умовах такі публічні заяви й насмішки недоречні. Загалом, я нічого особливо нового й доброго з ялтинських «новин» не почерпнув. Але мій досвід свідчить: коли багато говорять і багато обіцяють, то потім на коло, як казали наші діди, нічого не виходить.

Богдан СОКОЛОВСЬКИЙ, уповноважений Президента з міжнародних енергетичних питань:

— Задекларовані наміри й домовленості правильні. Якщо вони будуть відповідно оформлені й виконані, то можна буде вважати, що співпраця з Російською Федерацією розвивається. На жаль, сьогодні не можна з упевненістю казати про те, що сторони точно виконають те, про що домовилися, зокрема, в газовій сфері. Хотілося б, щоб усе те, що задекларували прем’єри, було реалізоване. І ще: реакція нашого прем’єра на гумор Путіна була абсолютно неадекватною. А сам такий, з дозволу сказати, гумор, що принижує нашу державу й самого прем’єра, був з боку Москви, певна річ, некоректним.

Богдан КЛЮК, ректор Української нафтогазової академії:

— Мої враження? Документи побачимо, тоді судитимемо. А те, що почули з прес-конференції?.. Цьому я не вірю.

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»
Газета: