Наші батьки були на півслові обірваним поколінням. Весь цей огром несказаного і набріханого зверху, накопичившись за століття, тепер криком кричить. Країні потрібні письменники для психологічної санації.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, есеїстка

Пообідав сам - приведи й товариша

5 червня, 2007 - 00:00

Інна ДОЛЖЕНКОВА, "День"

До Києва ось-ось розпочнеться паломництво малолітніх мандрівників із навколишніх сіл, райцентрів чи й областей. Столиця манить їх швидкими вуличними заробітками (по 20-30 гривень за день заробляють миттям машин чи перенесенням речей "діти вулиці", звісно, переважно із столичною пропискою), блиском вітрин та ілюзією цілковитої незалежності від осоружної родини.

 

Але, на їхню біду чи щастя, Київ уже готовий до весняного припливу малих мігрантів. У рамках програми "Діти вулиці", започаткованої в серпні минулого року соціальною службою для молоді міста Києва спільно з ЮНІСЕФ, у дев`яти з чотирнадцяти столичних районів на пунктах допомоги з неповнолітніми "бомжами" активно працюватимуть (а в Дарниці уже працюють) спеціально підготовлені соціальні працівники та добровольці-волонтери. Згадана неурядова програма передбачає реальну допомогу "дітям вулиці": від безкоштовних обідів та роздачі одягу й анонімного медичного обстеження до відпрацювання дієздатної системи повернення дітей у сім`ї. Адже лише три відсотки з бездоглядних дітей - сироти. Решта - так звані педагогічно запущені. Саме тому наприкінці тисячоліття недієвими виявилися методи "залізного Фелікса", коли безпритульні переважно були круглими сиротами, яких відряджали до притулків. Теперішні вуличні діти, якщо потрапляють до притулку (а їх у Києві три - два державні та один недержавний), мають із часом усвідомити, що вдома все-таки ліпше і повернутися до сім`ї. Саме цього домагаються соціальні працівники.

 

І коли голодна, безпритульна дитина погоджується прийняти гарячу юшку з рук волонтера, наступного разу вона приходить уже з товаришами. А це вже добре...

 

 

 

 

Газета: