Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

Повернення Богородиці

Перед українцями невдовзі постане відреставрована Холмська ікона
6 листопада, 2009 - 00:00

Вже найближчим часом після десятилітньої реставрації світ побачить унікальну Холмську чудотворну ікону Богородиці. Науковці датують її Х— ХІ століттям. Холмська ікона вважається найдавнішим святим образом в Україні та одним з найстародавніших в світі. Після Другої світової війни ікона потрапила на Івано-Франківщину, де таємно зберігалася до 1996 року. Пізніше була перевезена на Волинь і передана до рук відомого реставратора Анатолія Квасюка. Зараз, коли чудотворний образ готовий до показу, вирішено передати його Луцькому музею ікони. Ця подія має не лише загальнонаціональне, а й світове значення. Адже Холмська ікона, яку відносять до так званих апостольських ікон, є однією з найшановніших християнських святинь.

СВЯТИНЯ З РІДНОЇ ЗЕМЛІ

— Якщо з центру мого рідного села Стрільці, що за 30 кілометрів від міста Холм, піти в напрямку лісу, то обов’язково піднімешся на горб. А з нього в погожий день, незважаючи на відстань, було видно бані Пречистенського собору на Даниловій горі. Там і зберігалася ікона Холмської Богоматері. І мій дід, і мій прадід, і прапрапрадід — усі предки на Пречисту запрягали коні та їхали до Холма вклонитися іконі. Розказують, що і мене малого до неї привозили, але я того не пам’ятаю. Йосипу Георгійовичу Струцюку, волинському поету й письменнику (а ще сценаристу й режисеру самодіяльної кіностудії, збирачу фольклору й просто інтелігентній людині), уже 75 років. З рідних Стрільців, села, яке було заставою князя Данила, його вивезли в десятирічному віці. Стрільці першими з холмських і підляських сіл — 1 листопада 1944 року — постраждали від братовбивчої бойні. Село було спалено 1 листопада 1944 року, а мешканців першими ж і депортували. Втрачену в ті буремні часи святиню холмщаків Струцюк почав розшукувати ще в свої студентські роки. Якось один зі священиків луцького собору отець Олексій Вислоцький розказав йому, що начебто ікона замурована десь у стіні в Любліні, проте де саме — невідомо. Коли на Волині на початку 90-х років минулого століття утворилося товариство «Холмщина», на одному із його засідань Йосип Георгійович і закинув: мовляв, я знаю, де наша святиня...

— А після засідання підходить до мене Надія Гаврилівна Горлицька і, лукаво так усміхаючись, каже: «Ні, ви не знаєте, де ця ікона! Вона нині в Галичині».

Холмська чудотворна ікона Божої Матері — одна з найшанованіших і найвідоміших у християнському світі. Перед нею стояли навколішки князі й королі, і навіть папи римські. Україна, як відомо, мала чотири найбільші святині — чудотворні ікони Богородиці з Богодитям. Це Вишгородська (Владимирська), котра нині знаходиться в Москві, й шанується як головна реліквія Росії, Белзька (Ченстоховська) — нині найбільша святиня Польщі, це ікона Успіння Богородиці з Успенського собору Києво-Печерської лаври, знищена разом із храмом більшовиками 1941 року. І Холмська. За переказами, її написав святий євангеліст Лука, проте це лише красива легенда, бо науковці датують її XI століттям. Проте, за версією луцького реставратора Анатолія Квасюка, це цілком може бути й копія апостольської ікони, виконана й раніше, у столітті X, на котру перейшла благодать оригіналу. Втім, у будь-якому випадку Холмський образ є найдавнішим в Україні й одним із найдавніших у світі.

У Київську Русь ікона могла потрапити й у часи князя Володимира. Начебто була вона в шлюбному посагу царівни Анни, його нареченої. У Холмі ж святий образ (який відтоді й отримав назву Холмського) опинився завдяки князю Данилу Галицькому: він збудував на високій горі храм і помістив образ, привезений з Києва, там. За літописними джерелами, сталося це десь 1223 року, і вже тоді іконі приписували надзвичайно велику силу й благодать. 1240 року вона, вважають, врятувала Холм від орд Батия. Все ж через кілька десятиліть татари пограбували храм, здерли з ікони коштовні ризи, на образі досі видно сліди меча та стріл. Сто років пролежала вона під руїнами Данилового храму. Була і в руках уніатів, певний час їй поклонялися і католики. Та потім знову повернулася до православних.

Остання її велика подорож, з якої могла не повернутися, трапилася в роки Другої світової війни. Ешелон із церковним майном із Холмського собору розбомбили під Любліном. Але ікону врятувала... двоюрідна сестра відомого письменника Михайла Булгакова Іларія Булгакова. Як і інші, вона їхала у тому ешелоні. Люди, які супроводжували церковне майно, а це багато вагонів, подумали, що ікона згоріла. Проте так трапилося, що на зовсім неушкоджений образ натрапила Іларія Булгакова. Кинувши свої речі, вона винесла ікону далеко в поле і накрила її своїм тілом. Потім пішки, потайними стежками, і на руках, хоча вона важила 20 кілограмів, донесла ікону до Любліна й передала православному священику. А вже той дав знати у Холм отцю Гаврилу Коробчуку, батьку Надії Горлицької. Отець Гаврило спорядив за святинею дочку Любу і одного зі служок Холмського храму. Їм вдалося доставити ікону у Холм, вивезти (розібравши на дошки) в Україну. Відтоді ікона й зберігалася у цій родині. Коли отець Гаврило помер, образ забрала його старша дочка на Івано-Франківщину. І там вона перебувала до її смерті 1996 року, доки Йосип Струцюк та інші посвячені в родинну таємницю холмщаки не намовили Надію Горлицьку перевезти її в Луцьк, бо на Волині живе найбільше депортованих холмщаків, які цю ікону дуже шанують.

— У Івано-Франківську художник-самоук «оновив» ікону до невпізнання. Її треба було рятувати. Спочатку збиралися відвезти її на реставрацію в Київ, але подумали: а чи ми її з Києва потім повернемо?.. Ми навіть боялися віддавати її в луцький собор чи інший храм, бо й звідти ікона могла зникнути безслідно. І якось Микола Черенюк, котрий працював завідуючим художнім відділом краєзнавчого музею, каже: «А знаєш, у Луцьку є досить симпатичний реставратор — Анатолій Квасюк...», — пригадує Йосип Струцюк. — І ми подалися до Квасюка...

ГОЛГОФА РЕСТАВРАТОРА

Свою першу ікону майбутній реставратор екстра-класу Анатолій Іванович Квасюк написав у... 15 років.

— Я постійно ходив на різні виставки, цікавився мистецтвом, а тоді була така «Художня лотерея». Заплатив за квиточок 50 копійок — і виграв книжку «Шедевры древнерусской живописи». Мені дуже сподобалася одна з ікон, «Свята Параскева», її й перемалював.

Опісля було навчання у Київському художньому інституті: на факультеті реставрації, де на курсі всього по п’ятеро чоловік. Уже тоді від Людмили Семенівни Міляєвої (зараз вона академік, доктор мистецтвознавства) він чув про Холмську ікону Божої Матері: що була така святиня, але її сліди давно втрачено. Яким же було перше враження, коли на власні очі побачив ікону на квартирі Надії Коробчук-Горлицької?

— Ми з Миколою Черенюком, був з нами і Йосип Струцюк, прийшли до неї додому, в невеликий будиночок на вулиці Володимирській, неподалік Свято-Феодосіївської церкви. Спочатку з мене взяли слово, що, незалежно від того, погоджуся реставрувати чи не погоджуся, але про побачене нікому не розкажу, інакше мені просто нічого не покажуть. Ікону Горлицька тримала в спальні, і, аби жодне стороннє око не запримітило святиню, так було продумано, що, коли двері в спальню відкриті — вони ікону закривають. Ми зайшли: і мене наче облили крижаною водою! Я міг сподіватися на що завгодно, але коли побачив золоті пластини, кипарисну дошку, інші деталі... зрозумів, що це дуже, дуже давня ікона (а що це Холмська Богородиця — було підтверджено згодом спеціалістами з Києва, зокрема, професором Міляєвою. — Авт.). Але вона була в такому аварійному стані...

Чотири роки (з 1996-го по 2000-й) у реставраційній майстерні в тодішньому приміщенні Музею волинської ікони, котре стіна в стіну сусідило з обласним управлінням Служби безпеки (це, власне, і було одне з його колишніх приміщень, згодом СБУ й повернуте), Квасюк рятував ікону Холмської Богородиці. Це була Голгофа для реставратора. Не лише тому, що все робилося таємно: після роботи, у вихідні, з обмеженим колом посвячених людей, які, втім, справді тримали язика за зубами. Міліметр за міліметром відновлював святиню, якій і ціни немає, яка є національною гордістю українців. І весь час відчував титанічну відповідальність.

— Чому реставрацію починали таємно, чого боялися?

— Якщо навіть з нашого луцького собору вкрали кілька цінних ікон, зокрема, ікону Іверської Богоматері?! Це була унікальна ікона, подарунок імператора Олександра III, кращі іконописці її писали (і, до речі, вона мала неймовірну ауру й благодать. — Авт.). Від неї не залишилося жодного кольорового зображення, її неможливо відновити. І, до речі, у луцький собор заповідав передати ікону її хранитель Гаврило Коробчук, для неї вже підготували тут і оклад. Але храм — це не музей, де є охорона і відповідна температура. Тому я просив Йосипа Струцюка: ви єдиний авторитет для Надії Гаврилівни, тільки вас вона послухає, переконайте, нехай передасть святиню тільки в музей. Холмську ікону я робив, коли всі працівники музею йшли додому, а я залишався. Тоді виймав її зі своєї реставраційної шафи, де вона була... замаскована. Як є чемодан з подвійним дном, так у мене була подвійна стінка в шафі: якби хтось і заглянув, ікони б не побачив.

— Але ви вірили, що настане час, коли ікону можна буде виставити, що їй зможуть поклонятися люди?

— Звичайно, вірив і знав, що цей час настане. Бо це занадто велика святиня, аби вона могла зберігатися у спальні за дверима чи у шафі в реставратора. Я знав, яка відповідальність на мені лежить. Це ж така ікона! Якщо її потім треба буде показати людям так, щоб мене ж потім не розіп’яли. Коли ми на початку 90-х років змогли представити ікону людям, то кілька років... не могли продовжувати реставрацію, бо не було коштів. У нас в Україні десь 160 партій, проте тільки Українська народна партія передала суму в еквіваленті 10 тисяч дол., і ми змогли продовжити. Я цим людям завжди вдячний і завжди про них кажу. А потім прилучилася до реставрації і держава, якій Горлицька й передала свою святиню.

— Чи не претендували на неї поляки, на чиїй території нині стоїть древній Холм? Ермітаж, Київ?..

— Знаєте, в історії цієї ікони був момент, коли отець Гаврило Коробчук посилав своїх родичів у Почаївську лавру: запитали, чи приймуть її туди. Проте хтось зі святих отців лаври попередив: тільки не сюди, бо інакше ікона рано чи пізно опиниться у Москві! Поляки жодного разу не висловлювали претензій, вони раді, що ікона є, що вона живе. Волинь дала світу й ікону Волинської Богоматері, яка була в древньому Покровському храмі, а нині відкриває експозицію Національного музею у Києві. Ясно, що ніхто нині не поверне її не тільки в храм, а й у наш музей, хоча це була б іще одна його родзинка. Це унікальна, неймовірної краси ікона, на неї можна дивитися вічно.

— З якими почуттями ви збираєтеся відпустити образ Холмської Богоматері, образно кажучи, в люди: ви стільки років біля неї! І чим тепер займетеся?

— А вона буде за кілька метрів, у залі, який у нашому музеї відведено саме для неї. Тисячолітня ікона — це як той вічний пацієнт, котрий вимагає постійної уваги лікаря. У реставрації в мене ще кілька цікавих ікон, два іконостаси. Наприклад, просто унікальна річ — ікона Богородиці «Нев’янучий цвіт» — зі звичайної сільської церкви в Рожищенському районі. Це річ давня і красива: в Україні нема нічого подібного на такий сюжет. Невдовзі в експозиції нашого музею з’явиться до десятка відреставрованих ікон, які займуть тут почесне місце.

ПАЛОМНИЦТВО В... МУЗЕЙ

Вперше Холмську Богоматір для широкого загалу було виставлено в Музеї волинської ікони 19 вересня 2000 року, для учасників IV Всесвітнього конгресу холмщаків — він відбувався у Луцьку. Такою була воля Надії Гаврилівни Коробчук-Горлицької, яка хворіла й поспішала, щоб святому образу могли поклонитися побільше холмщаків. Бо серед них було немало тих, котрі його колись бачили, пам’ятали.

Відтоді ікона то поверталася у реставраційну майстерню, то знову виходила на людські очі в музейний зал. Її виставляють у дні найбільших релігійних свят, і обов’язково — на Пречисту.

— Тільки пішла чутка про ікону, відразу з’явилися паломники з різних регіонів України та навіть з-за кордону. Вшанування цього образу відбувалося в усі часи. Адже під її заступництвом відбувалися практично всі події державного значення на території Галицько-Волинського князівства. До ікони йдуть як до історичної пам’ятки, але у першу чергу — як до чудотворної, — каже Тетяна Миколаївна Єлисеєва, завідуюча Музеєм волинської ікони. — І чудеса відбувалися весь час: згадаймо про порятунок Холма від татар, про 700 чудес біля ікони, записаних греко-католиками. А те, що вона Папою Римським була коронована золотими коронами, хоча ніколи офіційно не належала до католицької церкви, теж свідчить про її чудотворність. На Пречисту в Холмі в день її вшанування збиралося по кілька десятків тисяч паломників, серед яких були й імператорські родини.

Нині з хресними ходами до ікони Холмської Богоматері у день її вшанування приходять представники різних конфесій. Тоді у залі, де її виставляють, дозволяють невеликі богослужіння.

— І це, мабуть, єдиний випадок в Україні, коли хресний хід іде до музею, — каже Тетяна Єлисеєва.

Музей волинської ікони у своєму роді — також єдиний в Україні. А з’явився він завдяки... масовому закриттю церков. У 70-х і 80-х роках минулого століття на Волині не діяли 80% храмів. Безцінні зразки іконопису, роботи знаменитих іконописців занепадали в холодних церквах, через діряві дахи страждали від дощу й снігу. Саме тоді й були здійснені наукові експедиції рятувального характеру. Очолював їх на Волині науковець зі Львова, доктор мистецтвознавства Павло Миколайович Жолтовський. А Тетяна Єлисеєва після закінчення історичного факультету Луцького педінституту була учасницею цих перших експедицій. Це була, пригадує, безцінна школа, яку не міг дати жоден інститут.

— Павло Миколайович вчив нас навіть на інтуїтивному рівні розпізнавати, до якого історичного періоду, до якої малярської школи належить ікона.

Святі образи забирали не просто до музею, документи про них залишалися у місцевих радах. І коли почався процес відкриття храмів, немало предметів церковного вжитку повернулося на свої місця. Звичайно, це не стосувалося оригіналів робіт, наприклад, Йова Кондзелевича: малювалася копія. Працівники Волинського краєзнавчого музею врятували сотні творів сакрального мистецтва. Нині відвідувачам Музею волинської ікони важко уявити, у якому стані ці пам’ятки сюди потрапляли. Осипи і здуття левкасу та фарби, пліснява, просто бруд... Нині у восьми залах музею волинської ікони експонується понад вісім десятків творів іконопису XVI—XVII століть, які представляють саме волинську іконописну школу. Серед шедеврів — «Спас у славі» XVI століття, «Юрій Змієборець з житієм» 1630 року, «Спас Вседержитель» першої половини XVII століття, роботи Йова Кондзелевича.

Проте найціннішою є, безперечно, Холмська чудотворна ікона Богоматері.

— Коли хтозна-який раз проводиш біля її оригіналу екскурсію, щоразу відчуваєш її благодать. У тебе починає тремтіти від емоцій голос, а благодать передається і людям. І вони, переповнені почуттями, починають плакати... Це відбувається у будь-якій групі, з будь-якою аудиторією, незалежно від віку чи місця проживання екскурсантів, — ділиться Тетяна Миколаївна.

Наталія МАЛІМОН, «День», Волинська область
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments