Футбольний парадокс Лобановського, Суркіса й "команди молодості нашої"
Петро МАРУСЕНКО, "День"
Нічия київських динамівців 1:1, здобута в Турині з величезними зусиллями проти грізного "Ювентуса", кращого на сьогоднішній день італійського клубу, ще раз підтвердила ту істину, що "Динамо" - конкурентоздатна команда на найвищому рівні світового футболу.
Утім, чи довго ми ще дивуватимемося нашій футбольній силі? Розгромили в Копенгагені "Брондбю" - 4:1 - випадковість, поклали на обидві лопатки "Ейндховен" у гостях - збіг, але коли поклали на лопатки "Барселону" на "Ноу Камп" - 4:0, може, варто ці події вважати системою?
Звісно, скептики можуть віднайтися завжди. Ось, скажуть одні, вели у рахунку, а не втримали перевагу. А чи багато, скажіть на милість, знайдеться у світі команд, які б утрималися, коли їх прасував паровим катком "Юве"? Інші, можуть навести для прикладу "Спартак", який обіграв у гостях "Аякс" - 3:1. Однак дозвольте висловити власний погляд, що туринці з їхньою позавчорашньою грою зробили б млинець із "Аяксу" (а в дужках зазначимо, що, можливо, й із "Спартака").
І все-таки ми щоразу дивуємося із наших успіхів. Хоча в цьому немає нічого дивного. Ми звикли, що в політиці нас поблажливо плещуть по щоках, що в економіці ми упевнено посідаємо перші місця із протилежного боку. Та от у футболі, у футболі ми справді добрі. І в цьому парадокс Лобановського, Суркіса й команди молодості нашої.
