Президент проти рахбара

В Ірані йде важка апаратна війна між світським лідером президентом Ахмадінежадом і лідером духовним (рахбаром) аятолою Алі Хаменеї. Боротьба ведеться на найголовнішому полі — кадровому.

Особливістю іранської системи влади, що виникла після революції 1979 року і скидання шаха, є її дуальність. З одного боку виконавча влада належить світському лідерові — президентові, який обирається прямим голосуванням на загальних виборах, з іншого — найважливіші ухвали повинні затверджуватися духовним лідером. При цьому ухвали останнього обов’язкові до виконання і не обговорюються.

Доти, доки між рахбаром і президентом є згода, така складна і в чомусь суперечлива система влади працювала. До нещодавнього часу прямого втручання аятоли Алі Хаменеї в справи управління державою не було. Він вважав за краще діяти через парламент, який часто ставав у опозицію президентові Ахмадінежаду. Протистояння з парламентом йшло разом із боротьбою проти колишнього президента країни аятоли Алі Акбара Хашемі Рафсанджані. Вона завершилася зміщенням останнього з поста голови всесильних Зборів експертів. Президент розцінив її як серйозне зміцнення своїх позицій.

Як наслідок, Ахмадінежад вирішив підім’яти під себе міністерство закордонних справ. У середині грудня 2010 року, під час офіційного візиту до Сенегалу, було несподівано зміщено лояльного до духовного лідера міністра закордонних справ Манучехра Моттакі й призначено на його місце Постійного представника Ірану в МАГАТЕ Алі Акбара Салехі. Було очевидним прагнення президента зміцнити свою владу в уряді й таким чином розширити свої повноваження на шкоду верховній владі аятоли Алі Хаменеї. Несхвальні вислови останнього з приводу такої кадрової рокіровки президент ігнорував.

Можливо, така хистка рівновага тривала б ще якийсь час, але наближається час парламентських виборів, а потім — 2013 року — й президентських. За умов загострення внутрішнього становища і постійних виступів світської опозиції консервативні та фундаменталістські кола у вищому духівництві стали відчувати цілком зрозумілі побоювання. Річ у тім, що аятола Алі Хаменеї вже у вельми поважному віці, й певний час тому стан його здоров’я також багатьох тривожив. Міг утворитися новий кадровий фронт у разі відходу аятоли від справ.

Явна тенденція посилення президента рахбара і його оточення, а з ними — і вельми впливові консервативні кола — не влаштовувала. «Молоді яструби» під керівництвом «вискочки» Ахмадінежада, сина простого коваля, недвозначно рвалися до влади, щоб забезпечити вигідніші позиції на парламентських виборах. Тим самим сформувати лояльніший меджліс і тоді підсилити свої шанси на виборах президента. Тим паче, що нинішній президент у них не братиме участі, й був потрібен час на розкручування його наступника.

Боротьба набула відкритих і дещо зухвалих форм після вимушеної відставки з посади керівника всесильного міністерства інформації, якому підпорядковано розвідку, Хейдара Мослехі, коли Ахмадінежад офіційно прийняв його відставку. Для забезпечення перемоги своєї креатури на президентських виборах президентові вкрай важливо було заручитися беззастережною підтримкою цього ключового міністерства.

Експерти вважають, що ця відставка могла бути ініційована головою адміністрації президента Ірану Есфандіяром Рахімом Машаї, який є родичем і близьким другом Ахмадінежада (дочка голови адміністрації одружена з сином президента). Цього рахбару здалося вже занадто. Була швидка відповідь.

Всього за кілька годин іранські агенції Fars, ISNA і Mehr повідомили, що аятола Алі Хаменеї відмовився схвалити відставку Хейдара Мослехі. А потім своїм указом аятола повернув міністра на посаду, причому через прилюдне приниження президента: рахбар оприлюднив листа, адресованого Мослехі, а не Ахмадінеджаду, в якому говорилося про повернення портфеля. Випад аятоли Алі Хаменеї застав президента зненацька, зруйнувавши його розрахунки на повне підпорядкування провідних міністерств. На додаток до цього, понад дві третини складу іранського парламенту попередили президента Ахмадінежада, що останній не може суперечити духовному лідерові, оскільки саме за ним залишається останнє слово в державних справах. А в меджлісі вже зібрано 90 підписів депутатів про ініціацію імпічменту президента. У відповідь, як пише британська газета The Guardian, Ахмадінежад демонстративно не відвідує засідання уряду і відмовився їхати до релігійного центру Ірану — міста Кум.

Конфлікт розростється. Іранська газета Etedaal повідомила про арешт

25 працівників апарату іранського президента, зокрема, Есфандіяра Рахіма Машає, відправленого у відставку декількома днями раніше. Всім їм пред’явлено звинувачення в чаклунстві. Хоча за іншими даними заарештованих менше. Газета The Guardian, посилаючись на іранський сайт Ayandeh, пише, що урядовців було звинувачено в зв’язках із джинами. Головний прокурор Тегерана Аббас Джафарі Долатбаді підтвердив, що заарештованому урядовцеві адміністрації Гафарі пред’явлено звинувачення в чаклунстві. Згідно з шаріатським правом, це карається обезголовлюванням.

Загострення внутрішньої боротьби в Ірані пов’язане з розподілом влади між молодими націоналістами на чолі з Ахмадінежадом і більш літньою верхівкою духівництва. Будь-який результат цього протистояння означатиме більший контроль над життям країни і закріплення авторитаризму. У зовнішній політиці істотних змін не станеться. Протистояння як із Заходом, так і з арабськими державами Перської затоки лише посилюватиметься. І тут можливі вельми гарячі конфлікти. У тому числі й у третіх країнах. Як це вже відбувається в Сирії.

Раніше зіткнення світської та духовної гілок влади закінчувалося поразкою першої. Врешті-решт рахбар може просто усунути президента від влади своїм указом. Таке вже бувало. Але, судячи з усього, на таке загострення духівництво нині піти не може або не хоче. Це загрожує серйозною дестабілізацією обстановки в країні. Скоріше аятоли готові погодитися з обмеженням влади президента. Відкритим залишається питання: де межі такого обмеження.