Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

«Просто часточка безсмертя»

Читач «Дня» створив web-сторінку власної сім’ї
24 жовтня, 2002 - 00:00


12 жовтня «День» надрукував лист Валерія Лисенка — одного з активних учасників спільної акції «Дня» і тележурналіста Ольги Герасим’юк «Подаруй книгу», спрямованої на відродження бібліотеки в Чорнухах. Валерій Миколайович — web-майстер, працює в адміністрації Чорнобильської зони. Але, як з’ясувалося, окрім цього він ще й захоплюється історією, зокрема — історією власної родини. Поєднавши своє захоплення і фах, Валерій Лисенко створив особистий сайт «1000 years of Ukrainian culture» (1000years.uazone.net). Там ми й довідалися про одну цікаву подробицю: батько Володимира Миколайовича — український історик Микола Миколайович Лисенко (1914—1995) народився ... в «селі Харсіках — західному присілку с. Чорнухи на Полтавщині» — того самого, де згоріла бібліотека. І ми вирішили зателефонувати своєму читачеві...

— Два роки тому «День» розпочав акцію «Сімейний альбом України», запропонувавши читачам розповісти про свої родини і таким чином скласти мозаїку нашої загальної історії. А чому ви вирішили зробити web-сторінку власної сім’ї? Якою була реакція на цю роботу з боку родичів та інтернет-відвідувачів?

— Власне кажучи, я робив сторінку, присвячену не лише своїй родині, а різноманітним темам. Але цілком логічно було представитися відвідувачам сайту та представити свою родину, яку я шаную і продовжувачем традицій якої є. Я не спеціально це робив, просто у мене вдома досить багато архівних матеріалів (зараз я їх роздаю в державні архіви, щоб не лежали вдома мертвим вантажем). І якусь невеличку часточку цих архівів я виставив в Інтернет. Родичам це подобається, відвідувачі теж хвалять, інколи надходять запити щодо тих чи інших родичів.

В Україні Інтернет почав розвиватися недавно, всього кілька років тому. А у світі ця тема досить популярна: є «купа» серверів, де люди обмінюються якимись своїми родинними відомостями. І це — один із шляхів входження в світову інформаційну структуру.

— Що вам особисто це дало?

— Можу сказати коротко і дуже безцеремонно: це — просто часточка безсмертя.

— Вважається, що генеалогія — дворянська справа. Але останнім часом все більше людей цікавиться своїм походженням. Про що це, на вашу думку, свідчить і як це може вплинути на майбутнє нації?

— Може, я неправильно розумію, але мені здається, що дворянство свого часу було тим самим «середнім класом», який сьогодні у цивілізованих країнах є основою суспільства, основою держави. Перед Україною стоїть проблема формування середнього класу. І чудово, якщо якісь дворянські традиції засвоюються тим середнім класом, продовжуються. Яка різниця — дворяни, не дворяни? Генеалогічні дослідження — нормальне заняття для будь-якої культурної людини, яка пам’ятає своїх родичів, своїх предків і навіть у важких обставинах намагається зберегти пам’ять про них.

Підготував Михайло МАЗУРІН, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ