Старого Григорія (із зрозумілих причин ім’я персонажа змінено)
в Ізяславі, заштатному райцентрі Хмельницької області, знали жителі всього
міста. Звільняючись у черговий раз із розташованої тут колонії особливого
режиму, старий дружньо прощався з «вертухаями», йшов до центру містечка
й піднятим із землі булижником традиційно розбивав вітрину районного універмагу.
Після чого сідав на сходинки й покірно чекав прибуття наряду міліції. Швидкий
суд, новий термін — за хуліганство й повернення до «рідного» помешкання
— колонії. Де його чекала звична справа — малювання плакатів для контрольно-виховної
частини, гарантована законом пайка і матрац у звичній камері, який ніхто
не смів зайняти. Всі знали: вийшовши на волю, старий обов’язково повернеться.
Куди їм іти сьогодні, Григоріям, Іванам, Петрам після довгих
років відсидок? Сім’ї, як правило, розпалися, роботи не знайти, прописки
немає, бо немає й житла...
Сьогодні в Україні існує лише один (і в цьому його унікальність)
спеціалізований Центр соціальної адаптації для громадян такої категорії.
Репортаж кореспондентів «Дня» Оксани ПАНЧЕНКО і Віктора МАРУЩЕНКА з цієї
установи читайте сторінці "Суспільство".
№201 21.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»







