Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

Реінкарнація «Сучасності»

Віктор МОРОЗ: Ми будемо прив’язані не до інформаційних приводів, а до явищ
5 липня, 2008 - 00:00

На презентацію оновленого журналу «Сучасність» — видання, яке, починаючи з 60-х років минулого сторіччя позиціонувало себе як «орган вільної української думки», зібралося безліч тих, кого сьогодні ми називаємо національною інтелігенцією: історики, письменники, мистецтво- та літературознавці, публіцисти, режисери, видавці, науковці... Майже всі вони так чи інакше були причетні до створення «Сучасності» в той чи інший період існування журналу або працюють над його створенням і сьогодні.

Для свого покоління думаючих людей — тих, хто не хотів вміщувати свій світогляд у вузькі імперські рамки, «Сучасність» стала знаковою. Спершу україномовне видання для інтелектуалів виходило поза межами України, сюди воно потрапляло одиничними екземплярами, долучитися до кола українських його читачів вдавалося далеко не кожному. А кому все ж таки вдавалося, той ризикував набути статусу буржуазного націоналіста з відповідними для себе наслідками...

Утім, із редакцією журналу активно співпрацювало «Радіо Свобода» і «Голос Америки», тому більшість суспільно важливих матеріалів транслювалися в ефірі. У 80-х роках усе більше прогресивних людей тут, в Україні, знайомляться з виданням, хоча навіть наприкінці десятиріччя число екземплярів «Сучасності» було дуже обмеженим. Очевидці згадують, що поміж студентами існував чіткий графік читання кожного випуску, максимум — 2 години. Щастило тому, до кого журнал потрапляв на цілу ніч.

— У радянську добу українська культура була позбавлена багатьох моментів сучасності, — розповідає міністр культури і туризму України Василь Вовкун. — До появи Івасюка — як сьогодні пам’ятаю, була дискусія про те, чи може бути сучасна українська музика, бо, мовляв, українська мова не лягає на сучасну музику. Тоді ми, звичайно, мали журнали, в яких друкувалася вся Спілка письменників, але «Сучасність» у ту добу була вже викликом, тому що, починаючи від публіцистики і закінчуючи художніми творами, там друкувалося те, що ніде не можна було прочитати. Ще і красивою українською мовою.

— Твори, які там друкувалися, були з підтекстами — щоб повернути нам нашу ментальність, вони викликали думки про те, що ти живеш у імперії. Часто був страх, що наступний номер не вийде. Журнал передавався з рук у руки. Це було не просто літературне видання, а ціла подія.

Коли «Сучасність» у 1992 році нарешті потрапляє в Україну, у виданні одразу починають друкуватися молоді письменники. Щоправда, у 90-х сміливі експерименти Андруховича, Забужко, Жадана розчарували українську діаспору. Поет Василь Герасим’юк згадує, що «деякі лексичні і сексуально забарвлені речі дратували надто строгих читачів у діаспорі».

— У першому числі «Сучасності», яка вийшла тут, у Києві у 1992 році, була публікація роману «Рекреації». Реакція на цей мій перший роман справді була така трохи нервова, — підтверджує письменник Юрій Андрухович. — Тоді мене це ранило. На жаль, я хотів подобатися всім, а це, мабуть, був такий життєвий злам, від якого почалася різноманітність у ставленні до мене як до автора. Наступною була «Московіада», опублікована в журналі через рік. У ній редакція вже вдавалася до певних хитрощів, і в словах «іншомовного походження» з’явилися крапочки — залишалася тільки перша літера слова і остання. Може, завдяки цьому «Московіада» не викликала таких бурхливих негативних реакцій, а швидше позитивні.

Власне, з «Сучасності», яка в Україні була найперше виданням літературним, пов’язані дебюти багатьох тепер уже знакових творів сучасної української літератури, а також цілого ряду вже визнаних сьогодні письменників, поетів, публіцистів. Ще за радянських часів для багатьох тих, хто натрапляв на «Сучасність» випадково (таких було небагато, але все ж) існування цих творів і людей здавалося майже фантастикою.

— Коли я приїхав у Київ із Луцька студентом творчого вузу, я більшою мірою читав художню літературу. Публіцистику я сприймав як щось давнє, що писав колись Бєлінський, Пушкін, — зізнається режисер Лесь Санін. — Для мене абсолютним відкриттям була «Сучасність». Мені до рук вона потрапила абсолютно випадково. Коли я їхав у електричці в Ірпінь, я побачив залишений кимось журнал. Це була «Сучасність»... Коли я його відкрив, я уявив собі людей, які працювали над його створенням, і зрозумів, що це саме те місце, де я можу спілкуватися, усвідомлювати певні свої думки, чомусь навчатися. І тільки пізніше я познайомився з тими, хто цей журнал створював.

На жаль, у певний момент жорсткі умови ринку журнал не витримав і припинив своє існування аж до сьогодні. А якою має бути «Сучасність», аби відповідати запитам сьогодення?

— Молоді люди повинні знати, що є можливість десь висловити свою думку, що є така маленька трибуна, де ти можеш бути незалежним, сучасним, якісним. І ти знаєш, що твій рукопис не тільки не згорить, а ще і дійде до читача. Я хочу, щоб ця «Сучасність» була саме такою, щоб вона шукала нових авторів, дописувачів, які б віддзеркалювали те, що відбувається навколо. Це повинна бути трибуна інтелігенції для всього суспільства. Якщо вдасться журналу піднятися на такий рівень, коли він буде затребуваний, коли люди підходитимуть до кіосків і запитувати: а є у вас нова «Сучасність»?.. Ось це дуже важливо, — вважає Лесь Санін.

— Він має бути сучасним, слідкувати за поточними процесами і відповідним чином відтворювати їх — у естетичному, політичному, загальнокультурному, національному, світовому і місцевому контекстах. Іншого виходу немає. Але для цього, перепрошую, потрібні гроші, — акцентує кінокритик і кінознавець Вадим Скуратівський. — Не просто ентузіазм, а і господарча стратегія. Автори повинні щось отримувати. І це нормально. Різний російсько- і англомовний гламур отримує неймовірні гроші. А щоб ці гроші йшли сюди, потрібно шукати патронату і з боку держави, і якихось добродіїв.

— Відображати — це не цікаво, цей журнал повинен бути елітарним у найкращому сенсі, тобто тут повинна бути елітарна публіцистика, наукові статті, література, тобто те, що рухає вперед. Тому що попсового у нас достатньо, — зазначає творець дитячої сучасності Іван Малкович. — Тут має бути тільки висока, глибока, парадоксальна, але талановита думка. Головне тут — талант, щоб коли ти відкривав будь-яку рубрику, ти бачив хай не з першого речення, а з другого, або, врешті-решт, із третього, що це талановито, що це цікаво. Якщо це буде журнал, в якому молодь захоче друкуватися, якщо будуть платити гонорари, то молоді автори будуть.

— Видання повинне творити сучасність, опираючись на те, що ми маємо, тобто відображаючи сучасність. Зараз в Україні існує дуже широкий спектр української інтелігенції, яка покриває всі ділянки суспільного життя — і техніку, і технологію, і землеробство, і культуру, і письменність, і музику... — вважає Ігор Юхновський, академік НАН України. — Ця інтелігенція — з кожної галузі, робить свій внесок у розвиток України. Коли ми говоримо про сучасність, ми повинні зафіксувати її всю, тобто вона не має бути лише сегментом лише літератури, а всієї сучасності, яка тримає державу. І майбутня «сучасність» має розвиватися на базі кожного сегменту цього великого кола. Разом із тим це має бути красиво, романтично, потрібно бути дуже мудрим чоловіком, щоб дуже просто висловити складні речі.

На презентації громаді було представлено декілька номерів уже нового варіанту видання. Нарікань на зміст нам не вдалося почути, а от до форми претензії були...

— Журнал починається з дизайну. Поки що він ніякий, — категорично висловився Іван Малкович. — Будемо сподіватися, що він вирулюватиме у бік справді сучасний, бо наповнення його хороше, а от дизайн... Вміла каші наварити, та не вміла подати...

Окрім вільнодумства, «Сучасність» продовжуватиме ще одну гарну традицію. Протягом 15 років у кожному її номері публікувалися презентаційні роботи певного українського художника. Таким чином за рік читачі знайомилися з 11 митцями, а всього протягом 15 років аудиторії було презентовано 165 художників. На сторінках оновленої «Сучасності» сьогодні Олесь Соловей, Ольга Ковтун, Володимир Прядка, Олена Владимирова та інші.

БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю

— Чим оновлена «Сучасність» відрізнятиметься від попереднього варіанту, окрім дизайну?

Віктор МОРОЗ, головний редактор журналу «Сучасність»:

— Ми сьогодні повертаємося до першоджерел, але певною мірою на новому витку. Це буде справді орган вільної української думки. Ми не будемо прив’язані до інформаційних приводів, ми будемо прив’язані до явищ, аналізувати певні явища, що відбуваються в Україні широким експертним середовищем — і українським, і зарубіжним. Ми спробуємо дати широкий спектр сучасного життя — наука, економіка, суспільство, історія, політика, культура, і представити найкращі, на нашу думку, зразки української літератури. Сподіваємося, що саме так ми знайдемо свого читача — доволі широкого.

— Вважаєте, сьогодні широкі кола доросли до того рівня, щоб масово сприймати серйозну аналітику?

— На широкі кола ми не розраховуємо, але від цих інтелектуалів ідуть концентричні кола, вони формують громадську думку. От якраз на цей сегмент ми і розраховуємо. Сьогодні журнал не зовсім такого вигляду, яким ми хочемо його бачити. Але ми знаємо, яким чином ми повинні розвиватися. Для того, щоб він був привабливої для читачів форми.

— А як щодо розповсюдження?

— Ми сподіваємося на осінь вийти в роздрібний продаж, хоча передплату можна замовити і сьогодні. З осені ми вийдемо також на університетські, наукові, культурологічні центри.

— «Молоду кров» де шукатимете?

— «Молода кров» пробивається сама, вона шукає собі шпарини. Мій перший заступник, наприклад, — Тарас Антипович — молодий письменник.

— І на останок — філософське питання: на вашу думку, «Сучасність» повинна просто адекватно відображати нашу сучасність чи якимось чином на неї впливати?

— Вона спроможна формулювати ті ідеї, системи, концепції, які відбуваються в суспільстві, тим більше що «Сучасність» дає привід не політичного, не партійного формулювання, а формулювання, що виходить з національних інтересів.

Маша ТОМАК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments