Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Репортаж із вмираючого села Жабокряківки

27 лютого, 1999 - 00:00

Тиха вуличка, що утопає в зелені, смак колодязної води,
холодна ранкова роса — це були саме ті дрібниці, з яких і починається Батьківщина.

Я не задумувався над майбутнім цих місць і, зізнаюся, сприймав
скарги старих людей на те, що село, мовляв, поступово вимирає, що діти
виїжджають до міст, кидаючи батьківські хати, й це до добра не призведе,
як звичайне старече буркотіння.

Тепер, приїжджаючи до тієї ж Жабокряківки, де на кожні
десять хатин шість є порожніми, я впадаю в непроглядну зневіру. Навіть
песимістично настроєні місцеві старики не припускали, що за якихось десять
років їхнє життя стане нестерпним.

СМЕРТІ НЕ БУДЕ, БУДУТЬ... СТРАЖДАННЯ

Тема смерті — головний мотив теперішніх сільських розмов.
Старі, якщо не згадують і не переказують одна одній подробиці кончини й
похоронів односельчан, то благають Бога про смерть власну. Вимучене десятиріччями
пекельної праці на безкраїх колгоспних полях тіло на схилі віку відмовляється
виконувати елементарні функції: важко піднятися з ліжка, важко вийти й
нагодувати худобу, приготувати нехитру їжу собі, а то й старим батькам,
котрі, на своє горе, затрималися на цій землі.

Продовження теми на сторінці "Суспільство"

Вадим ДИШКАНТ
Газета: