Два крила, якими підноситься людський дух в безкраї простори, — це віра і наука.
Йосип Сліпий, український церковний діяч, предстоятель Української греко-католицької церкви, кардинал римо-католицької церкви

Різні прапори — одна земля

Вони захищали Батьківщину
30 квітня, 2009 - 00:00
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

У моєму рідному Житомирі, як, напевно, і в усіх інших містах, містечках, селах України, існує традиція, якій вже понад 60 років. 9 травня, в День Перемоги, в центрі міста збираються ветерани — учасники страшних подій Другої світової чи Великої Вітчизняної (називайте, як хочете, — в даному контексті різниці немає) війни. Ці люди, мелодійно подзвонюючи орденами та медалями на грудях, із центру починають повільну ходу широкою вулицею до монументу Слави. Вздовж обох боків вулиці стоять учні міських шкіл, утворюючи живий коридор. Школярі обов’язково приносять із собою квіти й дарують їх ветеранам, а ті, в свою чергу, дійшовши до «вічного вогню», покладають оберемки подарованих їм букетів на гранітні плити — в пам’ять про мільйони людей, які так і не побачили закінчення війни. Змалечку в цьому живому коридорі школярів стояла і я, а в натовпі сивочолих людей йшли мої дідусь та бабуся. І навряд чи мені або будь-кому з моїх друзів тоді було тоді важливо знати, як називалась армія, в якій воювали ці люди.

В наших очах вони були героями вже тому, що захищали свою землю, вже тому, що, пройшовши крізь пекло війни, знайшли в собі сили йти далі — народжувати, виховувати, будувати своє життя.

Газета «День» визнає заслугу всіх, хто до останнього боровся за свої родини, свою землю. Ми шануємо боротьбу бійців УПА. В нашому серці живе подвиг радянських солдатів і генералів, у яких не було вибору, на чиїй стороні воювати. І у тих, і у тих залишався один вихід — захищати своїх рідних. У рядах якої армії — за них розпорядилося життя.

Постійні політичні баталії навколо того, визнавати УПА чи ні, з якого боку вояки були більшими патріотами, применшили значення Дня Перемоги і стерли його справжню суть. Насправді ці свідки Другої світової війни — жертви боротьби двох людиноненависницьких режимів. Їхній страхітливий досвід — урок прийдешнім поколінням. Ніколи, ні за яких обставин такого не допустити!

І ще. Ветеранів, які йдуть до монументу Слави в Житомирі, щороку стає катастрофічно менше. Думаю, з кожним роком у Львові чи Івано-Франківську на мітинги теж виходить менше тих, хто воював під проводом УПА. То може, припинимо з’ясовувати, хто з них кращий патріот, і навчимо наших дітей, що ці люди, незалежно від кольору їхнього прапора (який, хоч щоб ви робили, все одно до смерті залишиться у них в серцях), — національні герої.

І яке щастя, що і цього року (та думаю, багато наступних років) серед ветеранів буде йти і моя бабуся!

Ольга РЕШЕТИЛОВА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ