Важко повірити, що ще місяць тому хлопчисько вправно справлявся
з важкими ящиками з пивом, горілкою, водою, коробками з печивом і всіляким
іншим товаром, розвантажуючи разом із такими ж, як він сам, машини біля
комерційних кіосків на Севастопольському ринку в Києві. Плата за роботу
— по гривні на брата за розвантажену машину.
А між «основною роботою» Сашко разом з іншими «гаврошами»
жебракував, виманював у людей гроші, крав різні дрібниці. Вкрадене реалізовував.
На виручені гроші можна було поїсти, попити пивка, купити сигарети. Все
це було ще зовсім недавно.
Сьогодні в Сашковому житті сталися серйозні зміни: на 13-му
році свого життя він отримав документ, що офіційно підтверджує факт його
реального існування в цьому світі. До цього ж присутність його на білому
світі була умовною: ні в яких установах і ні за якими документами Сашко
не числився. Прописки у хлопчика, природно, також немає, адже її немає
й у Сашкової матері. Квартиру вона вже давно продала, а гроші розлетілися
за вітром. Зараз вони живуть у квартирі її співмешканця, який вже декілька
років сидить у в’язниці.
Сашко народився, коли його матір позбавили батьківських
прав на старшу дочку. То який сенс було його реєструвати?! Тим більше,
що надалі це розв’язало матері руки щодо квартири: під час її продажу опікунська
рада не збиралася — дитини ж бо немає! Ось так і прожив Сашко Корнєв на
білому світі цілих 12 років.
Жив би, напевно, так і далі, якби не потрапив він у поле
зору Віри Григорівни Осадчої, яка очолює відділ Служби у справах неповнолітніх
Залізничної райадміністрації міста Києва. Для того щоб Сашко став «реально
існуючим», Вірі Григорівні довелося піти на явне порушення закону. Головна
проблема — відсутність прописки в матері. Допомогли особисті зв’язки, «свої
люди». Зате хлопчика таки вдалося вирвати з чіпких рук вулиці. В серпні
завдяки Вірі Григорівні Сашко їздив до дитячого оздоровчого табору — на
море. Маленькій людині відкрився зовсім інший світ...
А восени Сашко сам прийшов до Віри Григорівни і попросив
записати його до школи! Вже майже місяць він ходить до нормальної школи.
Від першокласників Сашко не дуже й відрізняється. Дітям, правда, про всяк
випадок сказали, що йому 9 років і не ходив він до школи тому, що тяжко
хворів. Усе необхідне для навчання йому зібрала знову ж таки Віра Григорівна.
Сашко щосили старається Віру Григорівну не підводити: в
школі поводиться добре, вчителі ним задоволені й сподіваються, що за рік
йому вдасться пройти програму хоча б двох класів. З математики Сашко взагалі
в передовиках — отримує самі лише п’ятірки: гроші ж на базарі навчився
рахувати дуже давно... В школі йому дуже подобається. Про минуле життя
не згадує. В Сашкової матері також настала світла смуга в житті: вийшла
з запою, навела в квартирі порядок, влаштувалася працювати на лоток, вдома
завжди є що поїсти.
— Сподіватимемося, що в Сашка все буде добре, — говорить
Віра Григорівна, — в нього з’явилася можливість стати на шлях істинний.
Віра Григорівна надію на краще майбутнє «дітей вулиці»
підкріплює конкретними справами. Майже всі підлітки — всього 15—20 чоловік,
які ще донедавна «мешкали» на Севастопольському ринку, — зараз прилаштовані.
Хто в інтернаті, хто до школи повернувся, кого вдалося влаштувати до ПТУ.
До речі, на обліку в Службі у справах неповнолітніх Залізничного
району столиці перебуває 268 підлітків: 118 дітей з неблагополучних і малозабезпечених
сімей, 124 малолітні правопорушника і 27 дітей, схильних до бродяжництва.
Це за документами!
Сашку Корнєву, звичайно ж, пощастило. А скільки ще таких,
як він — затурканих, напівголодних, схожих на маленьких вовченят, змушені
постійно вести нелегку боротьбу за існування — вештатися вулицями, ринками,
вокзалами й підворіттями?..
Їм потрібна наша допомога, тепло, захист.
№239 11.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»







