10 квітня
Холодний сірий ранок. Сонце загорнулося в теплі хмари, вирішивши пограти в хованки із Землею. Мрячить ще з учорашнього вечора, від чого шибки набувають рельєфної форми кришталю.
— Доброго ранку! — кричала вона з вікна хлопцеві, що прямував на роботу в цей час, як і завжди.
— Доброго ранку, — анітрохи не дивуючись, відповідав він.
— Котра година?
— За чверть восьма, — відповів хлопець на таке звичне її питання.
Більше ні про що вони не говорили. Можливо, заважала висота її розташування, а може, просто йому не вистачало часу і... сміливості. Але він знає, що неодмінно заговорить із нею про щось! Обов’язково заговорить. Одного разу він вийде раніше й почне з розмови про погоду, зрозуміло, після її звичного: «Котра година?» І хто знає, можливо, у них все вийде. А поки він просто єдиний, хто не вважає її божевільною, проходячи повз вікна палати міської психіатричної лікарні.
