Щоденник

29 березня

Якщо мене не зраджує пам’ять, то українські бабаки — передвісники весни — цього року прокидатися не хотіли. Наші люди, ну так тільки ми можемо — розбудили звірят, щоб весна скоріше прийшла. Але, буди не буди, якщо пухнастики не прокинулися, бути зимі.

Яким же було моє здивування, коли першого березня сніг потроху почав танути, сонечко всміхнулося ніжними промінчиками, грязюка на взутті «забрала» в мене дві вологі серветки. Хіба не справжня весна настала!?

Чи то бабаки просто проспали дзвін свого будильника, чи то дійсно були сміливці, які піддалися статусам у соціальних мережах типу: «Допоможемо весні настати! Нумо їсти сніг!», але результат «на лице» — на сцені весна.

Як же гарно в нашій країні у цю пору року, коли в Києві цвітуть каштани, а українські жінки починають роздягатися. Весна — моя улюблена пора року, особливо її перший місяць. Може, це тому, що я народилася в березні, але саме в цей час повітря пройняте таким ароматом весняних квітів, якого в інший час просто нема. Як же пахнуть конвалії, аж подих перехоплює!

Із шафи дістаю великі сонячні окуляри, сховані під час морозів. На місці теплих светрів та штанів з начосом починають з’являтися сукні, спідниці... Замість важкого пальто, яке горою на плечах змушений був носити декілька місяців, одягаєш легку куртку. Уперше навіть здається, що забув верхній одяг вдома. Не йдеш, а просто пурхаєш! Настрій сонячний, посмішка до вух, макіяж не розтікається від сильного вітру, зачіска «залишається на місті». Почуваєшся як на дефіле, порівняно з ожеледдю, коли йшов, ніби корова на льоду.

А скоро з’являться бруньки, маленькі «сонні» зелені листочки на деревах; діти у резинових чоботях ходитимуть по калюжах, а далі — Пасха...

Повіяло весною.