ЩОДЕННИК

Мадам Круасан поїхала на наукову конференцію до далекої України тільки тому, що чула від колеги захоплені відгуки про красу Криму. Сухенька, не першої молодості мадам давно не цікавилася життям чуттєвим, але з лишком нагороджувала своє тіло комфортними умовами. Організатори клятвено запевнили, що з цим проблем не буде.

Однак уже в перший день з’явилися нехороші підозри. Мадам ніяк не могла заснути — її гострому слуху заважав гуркіт, не схожий на морський прибій. І, о жах, під її вікном виявилася бойлерна. Привітний портьє заспокоював її як міг — мовляв, до третьої ночі всі постояльці до цієї перешкоди легко звикають. Вихована француженка нічим не висловила роздратування і побрела на засідання...

Обід проходив у величезному приміщенні, яке нагадало мадам своїм шумом вокзал, а розмірами — футбольне поле. І чомусь борщ, який вона раніше їла в російському ресторані, ні за смаком, ні за запахом з оригіналом не збігався.

Але коли потім мадам Круасан зайшла в номер, до її змучених слуху та нюху додався зір та дотик. Мокрий рушник, який вона не замислюючись кинула на підлогу, там і лежав, білизну ніхто не міняв. Втративши витримку, зазвичай стримана мадам з силою зачинила двері до «кімнати для роздумів», і тут її наздогнав останній удар долі. Ручка від дверей туалету залишилася у неї в руці. До вечора час від часу бідна жінка била в двері, і працівники готелю заглянули до неї тільки для того, щоб утихомирити мишей, які розбешкетуватися.

Відтоді Мадам Круасан на конференції до України не їздить й іншим не радить. А в курортному готелі прибили міцніше ручки, закупили рушники, потроїли ціну й успішно зазивають через iнтернет відважних іноземців.