Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

ЩОДЕННИК

31 січня, 2004 - 00:00


31 січня

Іванові вже п’ятдесят. Він — із високогірного району.

Завжди міг домовитися з «дітьми різних народів», тому пропрацював на заробітках майже в усіх країнах світу. Але своїх малих він не мав, тому страшенно ненавидів... шоколад. У кондитерських крамницях у нього страшенно свербіло тіло, виступав на зморщеному, як гаманець безробітного, лобі рясний піт, а бік пробивала гостра, мов стріла Амура, колька...

Замітку про це в пуританських обласних газетах не надрукували би, але я не копійки заради, а просто від допитливості хотів дізнатися про витоки фантастичної Іванової нелюбові до шоколаду.

І такий час настав!

З юності, виявилося, цей стрункий горянин — будівельник і танцюрист ансамблю лісорубів — підбирав собі дружину за «шоколадною пробою». Кликав додому й ставив на стіл шампанське вино та плитку шоколаду. Потім чекав, яким чином його обраниця поламає кондвиріб: чи рівненько по квадратиках, чи недбало?

— І знаєш, Васю, роки проходили, а ніхто не поламав плитку рівно... Так вони, одна бестія за іншою, й життя моє поламали.

Василь ЗУБАЧ, Ужгород
Газета: