Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

ЩОДЕННИК

1 лютого, 2003 - 00:00


1 лютого

Він буде довго йти до мене. Спочатку буде крастись вулицею, припадаючи до моїх слідів — тихо їх цілуватиме. Потім побіжить калюжею. Хвильки води, підкоряючись його волі, немов малюватимуть наші шлюбні обручки. Потім він буде тихенько постукувати по моєму підвіконню, заглядатиме в шибку, викликаючи на потаємне побачення. А я весь час буду вдавати себе ображеною. Йому на зло розкрию парасолю. Мовчки перебреду калюжу. Зрештою, відкрию вікно і попрошу його забиратися геть. І він, стомившись, піде.

…Пізнім вечором, прийшовши вже вкотре, заколише мене своїм тихим шелестом. А може, любить мене цей дощ?

Віра ЗАГОРОДНЯ, Канів
Газета: