Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

ЩОДЕННИК

6 листопада, 2002 - 00:00


6 листопада

Сидів у заступника директора ПТУ, товариша.

Зайшла дівчина. Закарпатська. Таке собі лісове яблучко. Обвітрене. Рум’яне. Гарне. Але вкусиш — щелепи зведе.

— Що? — коротко запитав її мій друг про життя.

— Заміж вийшла.

— Симпатичний?

— Ні... Я не за нього, а за його гроші вийшла.

Я остовпів від такої відвертості, а заступник зрадів — завтра буде святкування. Голубці, самогонка, капучино, відбивні, червоні буряки з натертим хріном, а коли вже нічого не хочеться — гора тістечок і трилітровий баняк чорної кави. Адже викладачі профтехучилищ мало заробляють, а заслуговують на більше, через відчуття чого різницю між більшим і тим, чим є, заповнюють систематичними застіллями за рахунок своїх кріпаків.

Час іде. Деколи зустрічаю ту дівчину. Лісове яблучко. Дивиться на мене якось так. Аж усміхнутися хочеться.

Невже вона думає, що в мене є гроші?

Василь ЗУБАЧ, Ужгород
Газета: