ЩОДЕННИК

Зустрілися й поговорили з іспанцем.

Він — грошовитий, кілька років тому сюди приїхав, а якась українка, беручка до багатих наївних закордонців, повела його до шлюбу. Вони делікатні. Не звикли опиратися, то й почав він жити тут.

— Чому ви не розвиваєтеся?! — здивовано запитував він мене. — В нас люди без освіти, такі, як ваші цигани, а рвонули вперед. А ви?

Що тут казати? Я подумав про наших циганів. Веселі, добрі, але адаптувалися до сміття. Веселощі й доброта їхні гинуть серед нього. Світова спільнота не може на це дивитися — й дає їм усе більше грантів. Українці їм через це заздрять. Заздрощі — це сміття. Як обман, обмова, лестощі, моціони по трупах. Але ми до цього адаптувалися.

«Може, і нам попросити в Іспанії якийсь грант, бо цигани випередять, швидше стануть гармонійними, ніж українці?» — подумав я і подивився на іспанця.

А він сміявся, чортяка.

Він розумів, про що я думав.

Мабуть, екстрасенс.