Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

ЩОДЕННИК 16 березня

16 березня, 1999 - 00:00

Моя мама вчора ввечері ще раз нагадала нам з чоловіком: треба бути ощадливим, тобто існувати скромніше. А це означає — не їздити маршруткою на роботу, а виходити з дому на годину-півтори раніше й іти пішки.

Брати з хати бутерброди чи навіть суп у термосі на обід, а не ходити щодня в найближчу їдальню на млинці з грибами за одну гривню двадцять копійок за порцію.

Не тринькати гроші в кав’ярнях, а запрошувати друзів додому. Не купувати дурниць, до переліку яких останній раз потрапили мої помада, туш, новий гольфик, палка ковбаси, йогурти, півкілограма печива та кілограм мандаринів, а лише необхідне. Не тішити себе планами про літні подорожі, а краще відкласти зайву копійку на холодильник. Зрештою, цих «НЕ» так багато...

Сьогодні чоловік на наше маленьке родинне свято простягнув мені опецькуватого м’якого іграшкового собачку. Собачка з дуже потішним розгубленим виразом на мордочці відразу став моїм улюбленим. Мама також, глянувши на нього, всміхнулась, але зауважила — ми так ніколи не розбагатіємо.

Звичайно, мама має слушність: існувати можна й скромніше. Але тоді чи знатимемо ми, що то є — радість жити?

Ярина КОВАЛЬ, «День»
Газета: