Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

ЩОДЕННИК

7 березня, 2000 - 00:00


7 березня

Коли вітер життя нанівець зводить мої заощадження і сонце починає сідати набагато швидше, а всі зустрічні дівчата різко втрачають у зовнішньому вигляді, — я спрагло виглядаю сажотруса. Зустрінеться — візьмешся за гудзик чи якусь застібку — і звідкись шарудливе «щось» того дня обов’язково надійде. Останнім часом сажотруса довго не було. Я поступово став дзен- будистом і забув про нього. Аж оце іду долиною біля брудного, а зараз замерзлого й притрушеного снігом озерця в центрі Ужгорода, зиркнув на насип, а там ВІН. Між тополями. З кружалом сажотрусного причандалля на плечі. Сірий такий. Приємний.

Я іду до нього, як малим до комунізму. Відшуковую тремтячою рукою великого гудзика на пальті. Прямо смішно: таке собі забобонне дитя на тлі реформ. Пішов слідом. Він зупинився погомоніти зі знайомими в таких же кирзаках. Я почув діалог.

— Ну як зарплатня? — питали двоє.

— Нуль, — сумно відповів сажотрус — носій мого щастя.

Василь ЗУБАЧ, «День»
Газета: