ЩОДЕННИК

Якось я зустрів свою давню знайому, яку вже не бачив декілька років. Вона свого часу привозила продукти харчування з Польщі та солодощі зі Словаччини.

Тепер на моє банальне запитання: «Як справи?», вона гордо відповіла: «Добре. Маю свій магазин і дуже непогано заробляю». Вловивши мiй подив, вона поспішила додати: «Маю магазин товарів секонд хенд. Я знайшла нішу. Вожу з Німеччини техніку. Кольоровий телевізор — від 50 до 100 доларів. Народ бере. Німці здають у брухт майже нову техніку. Тепер я й відеотехніку привожу, скоро будуть «секондхендівські» холодильники та пилососи». Моя знайома ще довго завзято розповідала про свій бізнес, а я з тугою дивився на старі іномарки, що мчали вулицею, та на їхніх гордих власників, на пішоходів, багато з яких одягнуті i взуті в товари з численних «секонд хендів». Мимоволi подумалося: «А може, нам подобається, розваливши все виробництво, везти до себе ошмаття європейського благополуччя, яке громадяни цих країн здають у брухт, а ми, горді своєю приналежністю до сім'ї вільних народів, підбираємо i при цьому говоримо про свій шлях у цю саму Європу.