Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

ЩОДЕННИК

3 червня, 1999 - 00:00


3 червня

Тієї ночі холодний скандинавський вітер досяг Києва. Його завивання, від якого холоне кров, бряжчання скла не сприяли хорошому сну. А ще всю ніч не давали спокою думки про моїх ластівочок. Як вони там? Адже гніздо якраз на північній стороні. «Нічого не повинно трапитися, вони ж розумні, знають, як будувати, витримає, — заспокоювала себе. — Адже всю зиму воно трималося, горобці ночували в ньому, обгризли трохи. Дочекалося-таки господарів». З'явилися вони після вихідних. Прилетіли! І, здається, всією родиною — тато, мама й четверо молодих пташенят. Покружляли навколо гнізда, посиділи біля нього (всі ж всередині не помістяться), молоді відлетіли, мабуть, шукати собі пари, будувати нові гнізда, а двоє лишилося. За тих декілька сонячних днів, що були в травні, вони відремонтували гніздечко. І все було б добре, якби не той вітер...

Воно таки впало. Вранці я його вже не побачила. Ластівочки сиділи, міцно схопившись за стіну лапками, двоє незахищених на холодному вітрі. Ну що тут вдієш, як їм допоможеш? Врятує їх лише Бог і Сонце. Сподіваюсь...

Любов ПОЛІЩУК, «День»
Газета: