2 червня
Василь ЗУБАЧ, «День»
Якось немовби несподівано виїхав із Ужгорода на постійне
місце проживання до Ізраїлю письменник Фелікс Кривін. Хоч про це можна
було б здогадатися ще першого квітня — день, на який несподівано сатирик
вирішив перенести... іменини. Великий зал колишньої синагоги, а теперішньої
філармонії вщерть наповнився друзями. Їх у нього виявилося дуже багато,
хоч сам маестро ні до кого в такі не набивався і намагався жити в складі
офіційної держави неофіційною автономною республікою. Із власним внутрішнім
парламентом легше ж бо розібратися, ніж із Верховною Радою чи закордонною
Думою.
Він не хотів виїжджати ніколи. І в цей час не втікав од негараздів.
Видання його спонсорувалися, виходили, читались, але потреби власної родини
і для Фелікса Кривіна виступають на перший план. Він мусить із дружиною
їхати до своєї доньки Олени, котра вже давно живе в Ізраїлі, допомагати
доглядати внучку...
Письменників не варто порівнювати. Надто тонка річ — слова та їх поєднання,
що творять усі разом, у особі різних авторів, набуток людства. Для чого
механічно видивлятися на відмінності та спільноту скелі й дерева? Без обох
неможливий пейзаж. Та Ужгород якось одразу збіднів, хоч і лишилися інші
майстри слова. Знайомі голландці повантажили на автівку всі речі Кривіна
(не так і багато). Через Будапешт він дістався в Ізраїль. Олена зустріла...
І хоч до 70-літнього ювілею готується книга його творів — пейзаж обласного
міста біля українсько-словацького кордону збіднів. Принаймні до наступних
іменин 1-го квітня. Тоді Кривін обов’язково приїде. Обіцяв...
