16 травня
Тетяна БЄЛКІНА, «День»
Поет захоплений ідеєю — створенням Пам’ятника Часу, унікального
«виробу» архітектурно-філософського плану: лабіринти, дзеркала, дерева,
оптичні та звукові ефекти, висловлювання мудреців і багато іншого, що не
виразити словом. А якщо автор і виражає ЦЕ словом, то менш загадковим воно
не стає. Наприклад.
— Тут буде Стихія Виходу... але потрапити до неї неможливо. Вхід туди
перегороджено гойданням маятника і сліпучим світлом...
Висота Пам’ятника Часу «у холці» сягатиме 30 метрів.
Всі одразу запитують, скільки це коштуватиме і хто дасть гроші. О, обивательські
душі!
— Це мене не цікавить, — відповідає поет. — Мої функції обмежуються
художньою стороною завдання...
До речі, чутки про те, що задля створення свого попереднього «виробу»
— літературно-художнього часопису — поет продав трикімнатну квартиру у
центрі міста, трохи перебільшені: квартира була однокімнатна.
— Скажіть, шановний, — не відчіпляються від поета обивательські душі,
— невже у наш скрутний час не можна витратити гроші на щось більш насущне?
Наприклад, побудувати дитячий притулок. Скільки зараз безпритульних дітей!
— Добре, — відповідає поет стомлено, — побудуємо дитячий притулок...
І якось діти вийдуть на вулицю. І побачать через дорогу — ще один притулок.
А так вони будуть йти вулицею, глянуть — Пам’ятник Часу...
Всі замовкають, мимоволі піддавшись чарівності цього бачення. Йдуть
безпритульні діти, бачать — Пам’ятник Часу... За ними, похнюпивши голову,
бредуть безробітні, крокують жебраки з простягнутою рукою, виступають бомжі
з торбами за плечами... І бачать — Пам’ятник Часу... А на них з тридцятиметрової
висоти поглядають відвідувачі Пам’ятника.
Та це й не може бути завданням поета — дати всім квартири, гроші, роботу.
Зрештою, у нього була тільки одна квартира (та й та — однокімнатна). А
потрапити до Стихії Виходу однаково неможливо для всіх...
