Тяжкий гріх у передову для української держави епоху
не підтримати вітчизняного товаровиробника. Стараюся.
Заробленого вистачає виключно на товари першої необхідності, виготовлені
на місцевих підприємствах і найближчих до Херсона районах: сам губернатор
закликав купувати не шепетівські ковбаси, а свої-таки, власні. Мовляв,
тоді й податки йтимуть у місцеву казну
Мінералку п’ю тільки «Олександрівську»: добувають і розливають у херсонських
степах, там, де «нема поблизу промислових підприємств». Правда, місцеві
фахівці далекі від думки, що ця «цілюща» має якісь лікувальні властивості.
А вчора, перебуваючи у столиці у службових справах, я у черговий раз
підтримав... Ви вгадали! Вітчизняний товаровиробник викинув новий шедевр
тютюнового мистецтва — сигарети «Арсенал». Асоціативно явилися мені мури
всесвітньо відомого київського заводу з однойменною назвою, учасники Січневого
збройного повстання 18-го року з гарячими рушницями у мозолистих руках...
Ні, не та це асоціація! Яке відношення до історії України мають сигарети
із зображенням золотої скіфської бляшки і середньовічного герба (герб настільки
дрібний, що не розгледіти, якому місту чи ремісничому ордену належить)?
Виявляється, мають: «Україна — держава з тисячолітньою історією, повною
перемог та славетних подвигів, країна вільних та гордих людей, які знають,
як працювати і як веселитись».
Не знаю чому, зосереджую увагу на отому «веселитись»: чи не з наркотиками,
бува, це «арсенальне» дим-зілля? Ні, посвідчує напис під гербом: «Ці унікальні
сигарети вироблені з елітних сортів тютюну і можуть задовольнити найвибагливішого
знавця, який вірить у велику та процвітаючу Україну».
Вважаю, що віруючих у процвітаючу (найперше, на радість керманичам держави)
побільшає завдяки творцям «Арсеналу» — «Р.Дж.Р. — Львів». Втім... Арсенал
із французької і іспанської — це «майстерня зброї». Мабуть не підозрювали
вітчизняні тютюновиробники, як же підсобили вони Мінохорони здоров’я України,
котре застерігає: «Куріння шкодить здоров’ю». Стріли, випущені із «майстерні
зброї», точно поцілили у моє прокурене за тридцять літ серце. Тютюнець
нагадав запах дідової махорки і — дитинство. Навернулася сльоза...






