Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ — нам байдуже.
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, мислитель, правозахисник,

ЩОДЕННИК

13 грудня, 2005 - 00:00

13 грудня

І знову ранок… Просинаючись, ми заварюємо каву і дивимося у вікно, а там уже звична для нас картина: сіра земля і таке ж саме небо. Щоб психологи не казали, але погода все одно впливає на настрій. Сумно… Але потім починаєш розуміти, що зовсім скоро випаде перший сніг, який обов’язково буде білим та пухнастим. Я мрію про нього. Мрію спостерігати, як сніг виблискує на деревах, на домівках, на дорозі; мрію, щоб він вже швидше почав рипіти під ногами. Одразу розумієш, що зовсім скоро настане Новий рік, який принесе нам багато нового та цікавого… Уночі, під спів своїх мрій, ми засинаємо, і, засинаючи, розуміємо, — що життя добре і гарне… як сніг!

Марія КОЗЛОВСЬКА, Запоріжжя
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ