Треба за всяку ціну обминати ...широкі, розкриті двері і шукати правдивої великої брами, над якою віють непідроблені, неперелицьовані прапори нашого духу
Олена Теліга, українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН

Соцзмагання ...за пацієнта

Чому до реформи в медицині лікарі та громадська думка ставляться скептично
17 серпня, 2011 - 00:00
ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА

Останнім часом Міністерство охорони здоров’я активізувало свою діяльність: принаймні на рівні документів, заяв і повідомлень, які надсилають засобам масової інформації. Наразі міністр охорони здоров’я Олександр Аніщенко дуже задоволений ухваленими Верховною Радою законами, які мають регулювати проведення реформи медичної галузі. Нагадаємо, що до початку літа 2012 року, за словами міністра, у пілотних областях, вибраних для експерименту (Вінницька, Дніпропетровська та Донецька) має завершитися перша частина реформування — там будуть створені центри первинної медичної допомоги.

— Потім з’являться служба екстреної медичної допомоги і госпітальні округи, після чого відбудеться перепрофілювання лікарень. У кожному госпітальному окрузі має працювати одна лікарня інтенсивного лікування для пацієнтів з гострими захворюваннями, крім того, будуть лікарні планового лікування, відновного лікування, хоспіси. У 2013 році ця модель випробовуватиметься, щоб у 2014 році можна було б оцінювати результати. Якщо все пройде вдало, з середини 2014 року ми можемо починати реформування системи охорони здоров’я всієї країни, — заявив Олександр Аніщенко.

Але який стосунок ці мегаплани мають до реального життя? Адже за ними стоять живі люди, у яких щось болить, яким потрібна щодня допомога. І якщо сам міністр каже, що реформування системи охорони здоров’я у всій Україні можна починати з 2014 року, виходить, що в найближчі три роки у нас все залишатиметься так, тобто ККД (коефіцієнт корисної дії) від реформи буде на нинішньому рівні: вакцин для дітей немає, в сільських амбулаторіях — тільки марля і перекис водню, пологи — від тисячі доларів, до страхової системи — ще далеко, і за все потрібно платити (за рідкими винятками).

Але навіть не це основне. Основне для пацієнта — лікар, якому можна довіритися. За даними офісу Міжнародного дослідницького агентства IFAK, який на замовлення «Бюро економічних і соціальних технологій» провело соціологічне опитування про ставлення українців до медичного забезпечення в Україні, сьогодні 34% українців скаржаться на низьку кваліфікацію лікарів.

А ці лікарі, яким ми не довіряємо, згідно з планами МОЗу, мають забезпечувати реформування медицини. Наразі, за даними міністерства, відсоток укомплектованості закладів охорони здоров’я лікарями складає 80%, з яких працюючих пенсіонерів — 24,5%. В уряді добре розуміють, що випускники медичних університетів не хочуть працювати в державних лікарнях і поліклініках через низьку зарплату, а також через «непрестижність».

Можливо, саме тому міністр охорони здоров’я Олександр Аніщенко нещодавно заявив, що в Україні розробляють нову систему оплати праці медиків. Суть її в тому, що поряд із тарифною ставкою (окладом медика) будуть визначати доплату за якість та обсяг роботи, яка може бути вищою, ніж сам оклад. Як цитує міністра його прес-служба, «це дасть змогу не лише збільшити заробітну плату медиків первинної ланки, а й зацікавити лікаря в кінцевому результаті — здоров’ї пацієнта». Фахівці до цієї ініціативи ставляться скептично.

— Кількість пацієнтів на кваліфікацію лікаря жодним чином не вплине. За нормативами лікар має приймати не більше 10—15 осіб на день, у нього має бути адекватна зарплата, забезпечена державою (близько 10 тисяч гривень щомісяця), і йому мають забезпечити бонуси, які він сам зможе витратити на курси підвищення кваліфікації. Це — обов’язково, тому що без постійного самовдосконалення, без підвищення кваліфікації лікар буде з кожним роком тупіти, і до нього краще не ходити, — уважає лікар-стоматолог Юрій Яхно. — Нормальні курси коштують від тисячі доларів, хоча, правда, є ще багато містечкових курсів, але вони нічого не варті. Що стосується рівня професіоналізму, то, на жаль, нині в наших лікарнях адекватних спеціалістів є 10—15%, не більше, тому що після закінчення медуніверситетів у проміжку 5—10 років лікарям ще можна довірити своє здоров’я, а потім — ні. Коли лікар працює в поліклініці на одній посаді, наприклад, упродовж п’яти років, він стає настільки вузькоспеціалізованим, що потім примусити його перевчитися — нереально. І те, що в нас одним розчерком пера стали масово «робити» сімейних лікарів, означає одне — що рівень і якість надання послуг радикально знижується. Основну масу людей заганяють до посередніх лікарів, їм надають мінімальний рівень послуг — найнижчий, бо жоден терапевт не може бути, наприклад, гінекологом, чи розумітися на перебігу захворювань у дітей. Треба будувати цю систему із самого початку, а не переучувати тих, кого неможливо перевчити. Уважаю, що має бути невелика кількість вакансій, державний конкурс на місце, а в нас все відбувається за хабарі.

Лікар, який себе поважає, навряд чи буде змагатися за пацієнтів. Інформація про доброго фахівця проходить від людини до людини (як і про поганого). Для нас є звичною практика, коли щоб знайти доброго спеціаліста, потрібно обдзвонити всіх знайомих. Можливо, саме через це в Україні незадоволені системою медичного обслуговування майже 70% громадян (62% жителів міста і 71% — села).

На думку колишнього заступника голови санепідемстанції Дніпропетровської області, а тепер заступника голови УНП Анатолія Сокоринського, цю частину реформи — прив’язку оплати праці до кількості пацієнтів — хочуть зробити для того, щоб «задекларувати перед народом і сказати, що ми проводимо якісь реформи».

— Це — як колишнє соціалістичне змагання в радянській медицині. Тоді теж були оцінки, хто як працював. Але у світі давно визначено: до доброго доктора люди самі йдуть. У людей має бути альтернатива і можливість обрати іншого лікаря, який справді відповідає параметрам людської потреби, своєму покликанню. Яку вони хочуть дати оцінку роботі лікарів? Якщо за оцінкою стану здоров’я пацієнтів, то здоров’я населення абсолютно не залежить від медичного працівника, а залежить від усієї соціальної сфери, від рівня життя людини, зокрема від її харчування, чи забезпечена ця людина робочим місцем і всім необхідним. Я не думаю, що це — щось нове в медицині і що воно дасть якийсь поштовх до покращення медичної галузі й підвищить забезпечення медичних працівників. На мою думку, сьогодні лікарю потрібно дати офіційно нормальну зарплату. Якщо лікар нині отримує тисячу гривень або 1200, то за такі гроші ніхто не буде працювати чесно й віддано. Я, як лікар, уважаю, що мої колеги сьогодні просто виживають. І коли в пожежному порядку роблять пілотні проекти в Дніпропетровській та інших областях, коли перевчають людей пристаркуватих, коли з них роблять нібито сімейних лікарів, це не витримує критики. Це може дискримінувати будь-кого, — каже Анатолій Васильович.

Час покаже, чим обернеться упровадження такої системи — коли лікарі будуть отримувати додатково «за пацієнтів». І якщо це не вплине на кваліфікацію медперсоналу, то, можливо, хоча б змінить їхнє ставлення до хворих. Наприклад, з байдужого хоча б на... зацікавлене. Адже 34% наших громадян, окрім низької кваліфікації лікарів, проблемою називають ще й «неуважне ставлення медперсоналу».

Оксана МИКОЛЮК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments