Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Спасибі Суркісу

за шанс показати наявність розуму у виборців
3 червня, 1999 - 00:00

Олександр ЯРЕМЕНКО, кандидат економічних наук, директор Українського інституту соціальних досліджень:

— Опитування, проведене нашим інститутом за тиждень до виборів (опитано 1041 киянина), показало, що на цей час з вибором визначилися 60% виборців, причому кожний другий — понад три місяці тому. Великий «запас» голосів, накопичений О. Омельченком на початок передвиборної кампанії, й дозволив перемогти на виборах.

Досить цікавою є інформація про ставлення до «компромату», що використовується проти конкурентів: близько третини опитаних вважають, що частіше за все компрометуюча інформація є неправдивою, майже половині важко було визначитися в своєму ставленні до таких матеріалів. Цікаво, що навіть серед тих, хто вважає правдою «компромат» про О. Омельченка, 16% висловили готовність проголосувати саме за нього. Серед тих, хто вважає правдивою компрометуючу інформацію про Г. Суркіса, за нього готові були проголосувати 10%. Тобто, виборці в більшості своїй досить насторожено ставляться до подібних компрометуючих матеріалів. І навіть серед тих, хто їм вірить, помітна частина все одно голосує за кандидата, який є «героєм викриттів».

Вибори в Києві показали, що, незважаючи на яскраво виражені «протестні» настрої електорату, громадяни не готові підтримати якого завгодно кандидата, який іде на вибори просто з лозунгами «так далі жити не можна» й «змінимо життя на краще». Й зовсім не тому, що з цими лозунгами вони не згодні. Справа в тому, що виборці повинні повірити в щирість «альтернативного» кандидата, який вимовляє подібні лозунги. Чого в Києві не сталося.

Говорити ж про прямий вплив результатів виборів мера на голосування киян на виборах президентських я б не став. Оскільки саме вибори міського голови показали, що позиція виборців є досить незалежною, й лише в незначній мірі є результатом впливу влади або засобів масової інформації.

(«День» поздоровляє Олександра Яременка — нашого постійного автора й експерта — з 50-річним ювілеєм).

Костянтин МАСИК, голова Ради банку «Надра»:

— Я пропрацював енну кількість років першим секретарем Київського міськкому партії й глибоко переконаний, що результати виборів повністю закономірні. Олександр Омельченко — людина, яка здатна вирішувати величезні проблеми багатомільйонного міста. Сашка Омельченка знаю багато років і вважаю, що він гідний тієї честі, яку виявили йому кияни. Перемога заслужена, справедлива. Обрання Омельченка тільки на користь місту. Тут не все ще перетворено на економічну пустелю, як загалом в Україні. Це особиста заслуга О. Омельченка. В Києві немає пенсіонера, який не отримував би пенсії, як у інших регіонах. Омельченко займається поступовим тиском на вирішення всіх глобальних проблем Києва. А іншим претендентам я можу побажати, щоб у майбутній боротьбі за місце мера Києва вони залишалися самими собою, не спиралися на галасливу команду й, найголовніше, не купали себе та інших у бруді.

Гадаю, що порушень, принаймні грубих, не було. Їх не виявили й міжнародні спостерігачі. Я вважаю грубим порушенням — це у відповідь заявам СДПУ(о) про 500 порушень — поведінку телеканалу «Інтер» і деяких інших мас-медіа. Хоч розумію, що на Заході також усе купується за гроші.

Крім того, навряд чи доцільно за переваги більш ніж у 600 тис. голосів ставити питання про якісь порушення. Це позиція слабких: щоб ідучи, ще й плюнути. А дії Л. Кравчука пов'язані з тим, що він просто залежить від певної партії й певних людей із цієї партії. Й служить справі, яку не можна назвати праведною.

Ірина БЕКЕШКІНА, кандидат соціологічних наук, старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України:

— Щодо Суркіса, то мені здається, що це провал досить поширених у нас стереотипних уявлень про те, що виборчі технології можуть усе. Дайте, мовляв, мені чудотворця- іміджмейкера, й я забезпечу вам перемогу. Такі настрої стимулюються значною мірою людьми зацікавленими — тими, хто професійно займається проведенням виборчих кампаній.

Тому в цьому випадку, я вважаю, нічого особливого не сталося. Й мені незрозуміло, звідки стільки інтересу до цієї кампанії, оскільки соціологи задовго передбачали, що Омельченко йде з дуже великим відривом і подолати за три місяці такий відрив, звичайно ж, неможливо. Чому Суркіс програв? Та тому, що явно не міг виграти. Ставка на так звані «нові технології» — фальсифікації соціологічних даних, відомий ролик на «Інтері», що в більшості виборців нічого, крім обурення не викликав — провалилася.

Наш виборець ще погано вивчений. І нам не завжди зрозуміла його мотивація. Хоч є маса книг про виборчі кампанії, передусім у країнах розвиненої демократії, проте будь-яка виборча кампанія — це унікальне поєднання безлічі закономірностей. Тому кожна виборча кампанія унікальна.

Щодо «протестного» електорату, то важко сказати, хто голосував за Суркіса: чи то це «протестний» виборець, чи то це футбольні болільники. За попередніми опитуваннями, в електораті Суркіса було дещо більше молоді, а це не найбільш «протестні» виборці. А пенсіонери з пенсіями, які Суркіс обіцяв підвищити, виявилися менш піддатливими.

Газета: