Справа Тимошенко
Справа із затриманням Юлії Тимошенко має багато аспектів: її можна розглядати в категоріях внутрішньої політичної боротьби в Україні, вона також відіграє роль у російсько-українських відносинах і безперечно вплине на політичні відносини багатьох країн ЄС з владою у Києві. Однак з однією справою вона не має нічого спільного, а саме з переговорами про угоду про асоціацію між ЄС і Україною. Тому це лише формальний стан речей. Парадокс полягає все-таки в тому, що саме на цю останню справу вона може вплинути найбільшою мірою.
Юлія Тимошенко — це найбільш відома за кордоном постать українського політичного життя. Асоціюється з помаранчевою революцією, її вважають прихильником прозахідної орієнтації в українській політиці. Протягом років вона та її співробітники мали дуже добрі відносини з європейськими політичними колами, не лише серед християнських демократичних партій, згуртованих в Європейській народній партії. Вона має дуже великі можливості представляти свій погляд за кордоном, досягати найважливіших осіб в ЄС і США. Саме тому, хоча справа її затримання не має безпосереднього стосунку до переговорів, важко собі уявити керівників європейських держав, що підносять келих шампанського після завершення розмов про асоціацію у ситуації, коли Тимошенко перебуває під арештом.
Справа була б напевно простішою, якби в українській судовій системі був різновид державного суду або іншого суду, що спеціалізується у вирішенні сумнівних питань, пов’язаних із виконанням обов’язків члена уряду. Закиди на адресу Тимошенко мають саме такий характер, і якщо вже вона має бути засудженою, то, мабуть, у такому спеціальному порядку. Віддання її в руки кримінального суду, що їй як лідерові опозиції, обмежує можливість подорожувати за кордон і керувати своєю політичною силою, викликатиме в ЄС сумніви, незважаючи на те, чи до вподоби це комусь, чи ні. Використання такого засобу, як арешт, не можна виправдовувати тільки публічними коментарями з боку Тимошенко. Навіть якщо б вони були найбільш прикрі, то треба погодитися, що її судять за дії на посту прем’єр-міністра. Сьогодні вона виступає як політик, і тому не можна відмовляти їй у праві на політичне коментування дій правосуддя, а оцінка цього має належати виборцям, а не самому судові чи прокуратурі, чия робота розкритикована. Зовнішні спостерігачі також не можуть зрозуміти, чому Тимошенко затримали тепер, якщо їй не добавлено закидів, а до того вона не була затриманою, хоча закиди були такі ж самі. Чисто формальне пояснення цієї справи владою в Києві, наприклад в контексті незалежності прокуратури, не дадуть результатів і тому, що негативні пристрасті в українській політиці ні для кого не є таємницею, і тому, що ця справа нетипова.
Отже, двадцятиліття української незалежності супроводжується серйозною кризою замість радості підписання договору про асоціацію з ЄС найближчим часом. Треба було б, по суті, закликати українські політичні еліти до розважливості й поміркованості напередодні такої важливої для української держави справи, якою є договір про асоціацію з ЄС. Проте не завжди такі заклики можуть мати сенс. Президентові Януковичу, який останніми місяцями зробив багато для прискорення переговорів з ЄС, а навіть, як кажуть, через це загострив свої відносини з Кремлем, однозначно дуже важливо досягти успіху на переговорах. Тому не є і принаймні не має бути таємницею для українського МЗС, найважливіших політиків у Києві і, зокрема, для самого президента, якими можуть бути наслідки заворушень навколо процесу Юлії Тимошенко. Це, про що я написав вище, є напевно постійним елементом коментарів, що надсилають українські дипломати з європейських столиць. Юлія Тимошенко, яка вже після затримання декларувала, що підтримує європейський шлях України, напевно, усвідомлює, що хід її судового процесу є найбільш серйозною загрозою для цієї інтеграції. Для обох сторін гарячої політичної суперечки, яка отримала додатковий контекст у вигляді арешту Тимошенко, не є таємницею, що Україна має в Європі багатьох прихованих і відвертих скептиків, яким події навколо Тимошенко впали, як з неба, бо можуть послужити вигідним обгрунтуванням, щоб послабити проєвропейські тенденції України, а також, особливо в контексті кризи в Європі, відкласти на невизначений термін завершення переговорів про асоціацію.
Гальмування процесу переговорів ЄС — Україна спричинило б далекосяжні політичні наслідки для нинішнього керівництва держави та для неї самої. Проблемою було б не лише відкладення завершення переговорів у невизначене майбутнє. Україна з категорії держави, котра хоча з труднощами, та все-таки будує демократію, у свідомості європейських політиків перенесла б себе до категорії держав, що мають проблеми з демократією, а така заміна місця у свідомості може бути дошкульнішою, ніж багато інших проблем. Після затримки Тимошенко розрядити ситуацію буде нелегко. Це вимагатиме не лише політичної волі президента Януковича та інших представників Партії регіонів, а, ймовірно, і змін у системі правосуддя України таким чином, щоб розгляд справи щодо закидів на адресу Тимошенко не викликав найменших сумнівів. Тому що «чорний» сценарій на двадцятиліття незалежності може виглядати так, що, попри проєвропейські декларації української еліти, може виявитися, що ця перспектива буде на довгий час відсунута.
