Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава
Ліна Костенко, українська письменниця, поетеса-шістдесятниця, лауреатка Шевченківської премії, Премії Антоновичів

Сюзанн НIЄ: Україна — європейська країна, і одного дня стане членом ЄС

1 лютого, 2007 - 00:00

Директор міжнародних програм Паризького Інституту міжнародних і стратегічних досліджень Сюзанн Ніє давно досліджує Європейський Союз, трансатлантичні відносини, країни Центральної та Східної Європи, Співдружність незалежних держав, а також балтійські країни. Яким із Парижу бачиться майбутній світ: двополюсним чи однополюсним? Як у Франції оцінюють спроби Росії стати другим полюсом і відновити свій вплив на теренах СНД, включаючи Україну? Чи бачать французи Україну у майбутньому в складі ЄС? І що має робити Київ, щоб наблизити це майбутнє? Про це в інтерв'ю «Дню» розповідає французький експерт.

— Що ви думаєте з приводу можливості відновлення двополюсного світу і чи може, на вашу думку, Росія стати другим полюсом, зважаючи на енергетичні ресурси?

— Ні, я так не думаю. Історія не йде кругами і ми маємо усвідомлювати еволюцію та зміни, які відбулися після 1991 року, колапс Радянської імперії і створення Співдружності незалежних держав. За визначенням, Росія є «відсталою» в тому сенсі, що період «ерозії» влади закінчився з другим мандатом Бориса Єльцина, і влада тепер знову централізована в Москві (можливо, пізніше в Санкт-Петербурзі?). Багато хто робить припущення про Росію як нову енергетичну супердержаву, і вплив влади у якій ґрунтується на ресурсах. Якщо подивитися на глобальну роль різних держав, то Росія не має такого впливу, як США. Тому якщо і з'явиться якась держава рівна за впливом, то скоріше це буде Китай, ніж Росія. Це і пояснює певне і відносне ігнорування Вашингтоном Москви і одержимість по відношенню до Китаю. Адже останній являє собою доволі нетипову і нову модель впливу: м'який вплив через міграцію, порушення прав людини певною мірою, будучи водночас економічно успішним. Сьогодні Росія є середньою за рівнем державою, а США зайняті збереженням своєї ролі. Слід звернути увагу на те, що Росія при президентстві Путіна, а також США при президентстві Буша значно відійшли від концепції «м'яка сила», винайденої Джоєм Наєм: ця концепція означає, що сучасні держави базуються на здатності «искушения», вражаючи більше суспільною моделлю, ніж військовою силою чи загрозою. Європейський Союз у багатьох значеннях володіє сьогодні м'якою силою.

— Чи може одного дня Євросоюз стати другим полюсом? Яку роль у цьому випадку гратиме або яку політику проводитиме Франція, зважаючи на заяви президента Жака Ширака про багатополюсний світ?

— Звісно, може. Але це потребуватиме часу. ЄС є багатосторонньою організацією. Реалізація принципу багатосторонності у міжнародних відносинах займає більше часу, ніж односторонність. Однак багатосторонність є більш стійкою. Нам потрібно ще три роки, щоб вийти з інституційної кризи десь у 2009 році. Відновлення Конституції і вибори до Європейського парламенту — це той крайній строк, на який потрібно зважати. Роль Європейського Союзу не обов'язково визначається роллю США. Здається, було досить нормально, коли під час першої фази після радянської диктатури багато країн Центральної та Східної Європи віддавали перевагу США та ігнорували ЄС. Тепер це змінюється. Що стосується Франції, то ми перебуваємо в стані очікування результатів виборів. Франція знаходиться зараз досить далеко від принципу багатосторонності у зовнішній політиці і стає скоріше націоналістичною. На жаль, бракує прихильників стратегії Жискара д'Естена чи Жака Делора.

— Чи змінить Франція свою думку стосовно нової конституції і можливості вступу Туреччини до ЄС?

— Ні. Щодо конституційного договору має бути досягнуто компромісу. Ми можемо припускати «міні договір», який запропонував Ніколя Саркозі чи «Ніцца плюс». Здається, що інші пропозиції є доволі нереалістичними. Щодо членства Туреччини: Франція і Німеччина, принаймні згідно з опитуванням громадської думки, проти вступу Туреччини до ЄС. Таке ставлення базується на культурному ґрунті, і не має ніякого відношення до acquis communautaire (досвіду спільноти), що служить головним чином як «привід». Щоб вести чесний діалог iз Туреччиною, необхідно бути відвертим. Це в інтересах як Туреччини, так і ЄС.

— Нещодавно на засіданні Ради Європейського Союзу з загальних питань і зовнішніх відносин під головуванням міністра закордонних справ Франка Штайнмаєра було ухвалено рішення не включати будь-яку перспективу вступу України в ЄС у майбутню угоду між Києвом і Брюсселем. Чи вважаєте ви таке рішення справедливим?

— Україна — європейська країна, яка одного дня стане членом ЄС. Але ЄС буде відмінним від того, яким він є тепер і складатиме 34 члени, враховуючи приєднання у наступному десятилітті країн iз півдня Балкан. Найімовірніше, з'явиться більш диференційований режим співпраці, «привілейованого партнерства», «посиленої співпраці» тощо. Україна повинна робити все, щоб бути готовою приєднатися й адаптувати частину законодавства спільноти Acquis communautairе. Якщо це вдасться зробити Києву, то Брюсселю нічого не лишатиметься як одного дня прийняти Україну до складу євроспільноти.

— Чому, на вашу думку, ЄС боїться навіть однієї згадки перспективи членства України в ЄС? Здається ніхто не скасовував статті 49 Амстердамської угоди, яка не забороняє будь-якій європейській країні приєднатися до ЄС, виконавши всі умови. Якою є позиція Франції з цього питання? Чи можливо Франція дивиться на Україну очима Росії?

— Ні, Париж не дивиться на Україну очима Росії. І цього ніхто не робить. Париж як і Берлін заклопотані з приводу дуже негативної громадської думки щодо розширення і мають щось із цим робити. Дайте їм трохи часу для того, щоб, якимось чином, знову європеїзуватися, і чекайте на зміни загальноприйнятих поглядів. Здійснюйте ринкові реформи у вашій країні, готуйте передумови для інтеграції, але також організуйте разом з іншими простір між Сходом і Заходом, що само по собi є чудовим і обіцяючим, але, на жаль, часто і втраченою можливістю для європейської України!

— Відомо, що Париж підтримував вступ Польщі в ЄС, а нещодавно й Румунії. Чому з боку Парижу не має подібної підтримки членства України? Адже Україна має більшу територію, ніж Франція, а населення більше ніж Польща.

— Дійсно, підтримка України є незначною, бо люди дуже бояться безробіття. На відміну від Німеччини, Франція має малий досвід спілкування зі Східною Європою.

— Чи можете ви сказати, що французька еліта насправді розуміє роль України в Європі і, зокрема в питаннях безпеки та енергетики?

— На жаль, ні. Багато політиків і спостерігачів звикли до добре відомих схем, які існували в період холодної війни. Вам потрібно вдатися до деяких програм «допомоги з метою розвитку»!

— Як би реагував Париж на сценарії розвитку подій, за якими Україна все більше підпадає під вплив Росії?

— Негативно. Французи пам'ятають Тимошенко та помаранчеву революцію. Але разом iз тим обізнані люди вважають, що Янукович змінився і не представляє російський вибір. Таким чином, і я з цим повністю погоджуюся, — все є не таким чорним і білим, політики не такими добрими чи поганими, ніж ми могли б собі уявити під час повідомлень мас-медіа про помаранчеву революцію. Геополітична ситуація в Україні є дуже складною. Ви маєте розробити програму, щоб адаптуватися до цього. Перша проблема, з якою Україна, на жаль, відмовилася мати справу в конструктивний спосіб, є енергетична програма країни. Подивіться на минулорічну енергетичну програму ЄС. Замість того, щоб ставати заручником Росії, розробляйте відновлювальні джерела енергії, впроваджуйте енергозберігаючі технології. Це є ключем для виходу із сьогоднішнього глухого кута, особливо у відносинах із Росією. Але також у позитивному сенсі — інтеграції з Європою, ЄС.

— На вашу думку, хто з двох провідних кандидатів у президенти Франції Сеголен Руаяль і Ніколя Саркозі буде більш позитивно ставитися до України?

— У даний момент важко сказати. Зовнішньополітична програма Руаяль є доволі розмита, а Саркозі є французьким неоконсерватором. Відтак ніякої чіткої позиції щодо України поки що немає.

— Що має робити Україна, щоб отримати підтримку Франції на шляху інтеграції в ЄС і НАТО?

— Не наполягати на цьому в даний момент, а співпрацювати над конкретними проблемами, приміром енергетиці, і продемонструвати, що Україна є надійною і сучасною країною. Необхідно збільшувати культурні обміни і пропагувати Україну, щоб її краще розуміла Франція.

— До речі, як, на вашу думку, впливає на імідж України боротьба між Президентом і прем'єр-міністром щодо владних повноважень? Чи не існує загрози, що Україна може повернутися до диктатури?

— Так, вам потрібно вийти з конституційної кризи через конституційну реформу. Немає сенсу вселяти людям відразу через заблоковану ситуацію. Я не думаю, що Україна повернеться до авторитаризму, але, на жаль, цей варіант є менш імовірним ніж громадянська війна у вашій країні, яка може статися одного дня. Вам потрібно зосередитися на конструктивних аргументах, реальності, економічних реформах, добросусідських відносинах — чому б не розробити «українську політику добросусідства?» Знаходьте сучасні інструменти, демонструйте себе більш проєвропейськими, ніж у даний момент є французи.

Микола СІРУК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments