Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

Текст молодий, ліричний

5 грудня, 2007 - 00:00

Ох і невдячна то штука — писати про творчість своїх друзів. Завжди є небезпека, що злукавиш, впадеш у силувану компліментарність. Коли 20 річна студентка університету імені Шевченка Галя Карпа — її письменницьке псевдо звучить на такий трохи закордонний манер Гапа Н. Карпа — подарувала мені свою першу книжку, я жодних зобов'язань щодо рецензування на себе не брав. Але авторка зробила добре діло — позбавила потенційного рецензента будь-якого приводу для душевно-професійного смутку.

Спочатку була, звичайно, дружня цікавість. Книжка тонесенька — 100 сторінок, називається «Пппп...», число літер «п» — на власний розсуд, суцільний інтерактив, проза. Дві повістинки «Deleted.doc» та «Я і третє імено» (останню читав ще в рукопису), десяток оповідань і мініатюр. Відкрив одразу на «Deleted.doc». Зачитався. Це, між іншим, знак доброї прози — коли, відклавши книжку і відлучившись у справах, прагнеш якнайшвидше повернутися до читання, бо хочеться знати, що буде далі.

Є те, що має бути в молодих авторів. Дбайливе записування сновидінь, фантазмів (фантазія в авторки багата, чого вартий хоч б фрагмент з «Deleted.doc», коли повернення до містечкової школи обертається подорожжю у царство привидів). Є гра словами; ось, наприклад, «Люди, що випадають з розеток» — то не люди, а Люди, кілька різних Людмил, котрі таки повипадали з розеток. Є сюрреалістичні моменти, коли «Мотузки» виповзають з рота в жінки. Є схильність до видумування незвичайних імен та прізвиськ — Зет, Ікс, Нелс, Розочка П'єц. Але є і суттєва відмінність від того, як стильові цяцянки зазвичай застосовуються. Гапа- Галя вживає все те не просто тому, що так прикольно, незвично, тобто не тільки для того, щоб здивувати читача, а як суто допоміжний засіб, щоб виконати головне завдання, таке ж старе, як сама література: розказати історію, наповнити її живими голосами, передати якнайбільшому загалові людей своє, найважливіше авторське послання. Історії ж у Карпи про одне — про кохання. І про інші речі теж є, але найліпше, як на мене, в неї виходить про кохання, або, якщо не подобається це слово, про всілякі, іноді доволі дивні стосунки, що виникають між людьми. Гапа Н. Карпа вміє розповісти про любов і без сантиментів, і без надокучливих еротичних атракціонів (котрі часто-густо приховують бідність авторської думки), і без вульгарності. Тобто — достатньо ніжно, чуттєво і приречено, також у міру незвичайно — бо й ті ж таки мотузки полізли не просто так, а через те, що Василину покинув чоловік, вона ж його дуже любила, а як він повернувся, було вже запізно. Героїня більшості Карпиних текстів — дівча серйозне і рефлексуюче, часом на межі нервового зриву, як ось у «Deleted.doc». Але при всьому тому — це людина чутлива, з аж занадто відкритим серцем.

Можна твердити, що Гапа Н. Карпа подібна багатьма ознаками до письменниць 2000 х років на кшталт ТаніМалярчук, а я схильний говорити про вправність письма і близькість до вироблення власного стилю. «Я ніколи не був поетичним текстом, зате я завжди текст ліричний», — цей рядок з останньої мініатюри «Інший текст» міг би бути епіграфом до всієї книжки. Бо це справді юна, свіжа і лірична література. Можна навіть констатувати народження «нової ліричності», але Гапа Н. не любить штампів та заяложених асоціацій. Ну, то обійдемося без них.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments