18 серпня пізно ввечері на головній вулиці столиці пройшла перша з двох заключних репетицій військового параду, присвяченого 12-й річниці Незалежності України. До цього часу, починаючи з 2 червня, учасники святкового параду — а це близько 5 тисяч військовослужбовців — тренувалися у місцях постійної дислокації, повідомляє прес-служба Міністерства оборони. 24 серпня Хрещатиком крокуватимуть 16 зведених батальйонів: парадні розрахунки Національної академії оборони України, Окремого Новоросійсько-Київського орденоносного полку Президента України, Державної прикордонної служби України, Київського військового ліцею імені Івана Богуна тощо. Уперше за всю історію подібних парадів Державний гімн прозвучить у виконанні хору
Подібно кожному святковому дню День незалежності вiдбувається ніби у кількох паралельних вимірах. І це нормально — у сучасному суспільстві одностайна радість є скоріше тривожною аномалією. У той же час 24 серпня відзначається головне державне свято, і тому зовсім не зважати на те, як воно сприймається в суспільстві, було б необачливо. Мова не про зовнішні атрибути святкової дати, які відповідають рівню інтелекту і смаку тих, хто організовує його в тому чи іншому регіоні. Бо окрім парадів, салютів та урочистого відкриття торгових центрів День незалежності є традиційною точкою, від якої відміряють пройдений країною шлях.
ЖОВТЕНЬ У ЛИСТОПАДІ
До 1991 року головним державним святом вважалося 7 Листопада. Наша колишня країна в листопаді святкувала річницю Жовтневої революції, чим дещо дивувала невтаємничених у тонкощі нашої політики іноземців. Теперішнє наше свято навіть у цьому чомусь схоже з колишнім, оскільки незалежна держава Україна з’явилась у грудні 1991 року. Отже, ми пішли далі попередників, які святкували жовтень у листопаді. Ми відзначаємо грудень у серпні. Не будемо заглиблюватись у подробиці, зазначивши, що у серпні святкувати головне державне свято в усіх відношеннях зручніше й комфортніше. Дата з часом стала звичною. Бюрократи привели у відповідність із новим святом свої календарні плани, і тепер саме до 24 серпня підганяють здачу в експлуатацію того, що потроху у нас починає будуватися на місцях і особливо в столиці.
Рудиментарним явищам у вигляді присвячених Дню незалежності демонстрацій та рапортів про досягнення існувати залишилось недовго. Вони відімруть разом із «альтернативними» виступами «комуністів» та «націоналістів», які ще кілька років тому були предметом гарячого обговорення і завдавали клопотів міліції. День незалежності став реальністю в нові часи, і розглядати його як етап слід з дещо інших позицій.
НАРОД І ПАРТІЯ
Під словом «партія», винесеним у підзаголовок, слід розуміти владу, яка за 12 років остаточно відокремила свої інтереси від інтересів більшості громадян, що не є чимось хорошим чи поганим. Часи змінилися. У 90—91 роках промови народних обранців у парламенті були більш-менш зрозумілими, принаймні, політично активній частині народу. Трансляція iз Верховної Ради сприймалася як змагання «лівих» із «правими», прогресивних із непрогресивними, українців із неукраїнцями. Довго так тривати не могло. Сьогодні питання, з яких сперечаються між собою представники численних гілок влади, остаточно втратили безпосередній зв’язок із прямими інтересами основної маси людей. Поділ і перерозподіл влади гаряче цікавить лише тих, хто може від цього щось здобути чи втратити. Пересічний громадянин при всьому бажанні не може побачити хоч якогось особистого інтересу, наприклад, у зміні моделі влади з президентсько-парламентської на якусь іншу.
Люди живуть окремо від влади, все менше залежачи навіть від влади місцевої. Навіть такий надійний ресурс бюрократії, як вчителі середніх шкіл, практично розчинився в людській масі. Якщо раніше дітям талановито і переконливо розповідали про «великий жовтень» та «мудрого Леніна» сотні тисяч непогано оплачуваних педагогів, то сьогодні можливості розповідати про «здобуття незалежності» значно скромніші.
Рано чи пізно дата 24 серпня буде- таки належним чином міфологізована та вмонтована у суспільну свідомість. Навіть якщо цим і не будуть цілеспрямовано займатися державні ідеологи. Сьогодні можна відзначити, що різницi у сприйнятті Дня незалежності на заході та сході держави візуально вже не побачиш. Екзальтовані прихильники незалежності з західних областей тепер частіше збираються не на майданах iз прапорами, а біля поштових відділень, аби одержати гроші від родичів, що виїхали на заробітки за кордон. Їхні антиподи зі сходу також заспокоїлись, побачивши, що російській мові та монументам «Марксу—Леніну» нічого найближчим часом не загрожує.
ВОЛОДАРІ ДУМ
До дванадцятої річниці прийняття Акту про державну незалежність визначилася і роль ЗМІ в політичних та економічних процесах. Головне — народ звик жити серед вільної преси й телебачення, активно впливаючи на їхню політику. Нинішні популярні медіа виконують зовсім не ті задачі, які виконували їхні романтичні попередники. Примітивний показ «правди життя» чи вихваляння «досягнень» сьогодні вже нікому не цікаві.
Можна скільки завгодно показувати по ТБ мертві квартали міст, залишених мешканцями у пошуках роботи, можна демонструвати бідність і злидні, можна розповідати про страшні злочини і «панування мафії». І це все буде по вимкнутому телевізору. Бо бідність і злочинність існують і будуть існувати як сонце чи дощ, і самим лише показом по ТБ нічого в їхньому існуванні не зміниш. Це зрозуміли, здається, всі. Те ж саме і з «позитивом». Сучасний бізнесмен, який налагодив виробництво, далеко не завжди прагне, щоб про це розповіли в газетах і показали по телебаченню. Коли йому буде потрібна реклама, він сам прийде.
Нинішні ЗМІ — насамперед носії реклами, і це нормально. Чим більше реклами, тим більше покупців. Поки що нам настирливо пропонують здебільшого пральні порошки та предмети гігієни. Це не дорогі авто та елітні продукти, але вже не «інвестиційні компанії» початку 90-х. Саме з реклами в ЗМІ можна безпомилково визначити, на якому етапі розвитку знаходиться країна. Те, що за окремими моделями автомобілів, які випускають в Україні, треба стояти в черзі кілька місяців, втішає розумного спостерігача набагато більше, ніж десять парадів і сотня відкритих монументів на честь незалежності. Повідомлення про найменування Палацу культури іменем Калініна сьогодні «тягне» лише на рубрику курйозів поруч із чотириногими гусаками. Самі цього не помітивши, українські ЗМІ почали точно відображати коло інтересів своїх читачів та глядачів. І те, що історія боротьби за незалежність, неважливо, справжня чи вигадана, не займає нині перші шпальти, навряд чи є поганою ознакою.
ДОБРИЙ НЕЙТРАЛІТЕТ
Більшість українців присвятить святкові дні або розвагам, або клопотам по господарству. І перша, і друга частина навряд чи благословлятиме ранком 24 серпня цей історичний день. Але і не проклинатиме його. Історію не замінити: що було, то було. І чим менш настирливо громадянам України нагадуватимуть про необхідність святкувати День незалежності, тим раніше вони сприйматимуть його адекватно. Поки що лише діти можуть дивитись на 24 серпня 1991 року як на день народження. Для більшості людей ця дата ближча до річниці шлюбу, за час після якого всякого було. І думати вже слід не про доцільність чи недоцільність зробленого, а про те, як ростити народжених згодом дітей. Більшість із нас хоч раз подумає у додатковий вихідний, як жити далі. І всі без винятку хотітимуть жити краще. А це значить, що краще жити хоче вся Україна. Чим не привід для святкового тосту у День незалежності?








