Всяка денаціоналізація зводиться до поганого виховання, до моральної недуги...
Олександр Потебня, видатний український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф

«Україна помиляється, коли не вважає Iндію пріоритетною країною»

Журналіст Вішал Тапар — про особливості військово-технічної політики Нью-Делі та російський чинник напередодні державного візиту Януковича до Індії
7 грудня, 2012 - 13:06
УКРАЇНСЬКІ АВІАБУДІВНИКИ В РАМКАХ НАЙМАСШТАБНІШОГО В ІСТОРІЇ ВІТЧИЗНЯНОГО АВІАПРОМУ КОНТРАКТУ ОНОВЛЮЮТЬ 118 ЛІТАКІВ ДЛЯ ВПС ІНДІЇ. ЧИ ПРИВЕЗЕ ЯНУКОВИЧ НОВІ КОНТРАКТИ ПІСЛЯ СВОГО ВІЗИТУ? / ФОТО З САЙТА WING.COM.UA
ВІШАЛ ТАПАР

Актуальність теми військово-технічної співпраці Індії та Росії для України вичерпується трьома фактами. Перший: Індія — найбільший у світі імпортер зброї. Другий: від 50 до 70% цього озброєння в Індію постачає Росія. Третій: із 10 до 12 грудня свій візит до Індії здійснить Президент України — країни, яка також могла б претендувати на більш певні позиції серед постачальників військового обладнання до Індії. Але вона, схоже, не претендує. Чому?..

І хоча останнім часом росіяни почуваються на цьому ринку ще більш невпевнено — змушені бути учасниками тендерів, тобто боротися за місце під сонцем на конкурентній основі), в Індії визнають, що вплив Кремля залишається величезним. І ця впливовість не може не турбувати, коли спостерігаєш, приміром, за процесом над Pussy Riot та за тим, як шанси Росії на демократичність стрімко рухаються в безодню. До речі, менш ніж за два тижні після візиту Януковича до Нью-Делі приїздить Володимир Путін. Політичні контакти між Індією та Росією значно тісніші за індійсько-українські...

Індійський журналіст Вішал Тапар уже протягом багатьох років висвітлює тему безпеки. Більш ніж десятиліття він працював у одній із найавторитетніших і найстарших місцевих газет — Hindustan Times, далі — на англомовному індійському новинному телеканалі СNN IBN. Із 2010 року він — редактор нещодавно створеного новинного телеканала News X, його профіль — безпека та стратегічні питання. Ми почали розмову з історії відносин Індії та Росії, які були, по суті, дитям холодної війни. І, власне, є відчуття, що тут, в Індії, тема холодної війни ще також не закрита.

— Частково відносини між Індією та Радянським Союзом — це справді результат холодної війни. Дуже важливим фактором є також те, що за всю історію не було жодної сфери, де б ці дві країни конфліктували, — каже Вішал ТАПАР. — Була й інша причина. Після здобуття Індією незалежності 1947-го року більшість її політичних лідерів навчалися у Великобританії. Великобританія ніколи не була комуністичною країною. Але серед інтелектуалів тих часів було модно мати ліві погляди. Під цей вплив потрапляли й індійці, які здобували там освіту. Від Джавахарлала Неру до індійських комуністів. Більшість комуністичних лідерів у Індії, між іншим, походили з надзвичайно багатих родин, вони навчалися у Великобританії й саме звідти привозили комуністичну ідеологію та намагалися втілювати її тут. Отже, ідеї інтелектуальної Великобританії також відіграли свою роль. Хоча британці залишили Індію 1947-го, Великобританія й надалі залишалася для Індії вікном у світ.

Образно висловлюючись, якщо після британців хтось «колонізував» Індію, то це був Радянський Союз. Радянські люди були всюди — від сталеливарних заводів до електростанцій, вони займалися створенням військового обладнання та будівельних технологій. Вони посідали тут особливе місце й зуміли використати систему на свою користь. На людському рівні тісних взаємин між Індією та СРСР не було (на відміну від США — навіть під час холодної війни індійці дуже прихильно ставилися до цієї країни), але на міждержавному рівні відносини були дуже тісними. Я не хочу використовувати слово «альянс», бо Індія ніколи б не погодилася бути частиною альянсу, та на практиці було саме так.

Після краху СРСР Росія була дуже зайнята власними справами. Відносини з Індією не належали до головних її пріоритетів. Та коли Путін став президентом, 2000-го року Індія та Росія підписали угоду про стратегічне партнерство. Треба розуміти, що для Росії Індія була величезним ринком, і вона хотіла захистити свої інтереси в умовах світу, що змінюється. «Унікальна торговельна пропозиція» Росії полягає ось у чому: «Ми дамо вам усе, що ви забажаєте! Ми дамо вам те, що ніхто у світі не готовий дати!»

Треба сказати, що навіть за часів холодної війни залежність від Радянського Союзу непокоїла деяких представників індійських правлячих кіл. Але все одно Росія мала величезний вплив.

Хай що б то було — військові кораблі, субмарини, танки, літаки, — росіяни всюди доклали руку. Досі понад 70% індійського військового обладнання — російського виробництва. Єдиний самостійний проект Індії — це розробка стратегічної ядерної програми.

Та зараз ми можемо бачити іншу тенденцію. Росіяни програють кожен тендер, в якому беруть участь. Якщо раніше конкуренції не було — адже йшлося про двосторонні міжурядові угоди, то тепер вона з’явилася. Річ у тім, що після 2000-х років ситуація для Індії змінилася. 1998-го Індія провела ядерні випробовування. І погляд світу на Індію змінився. Усі захотіли дружити з нами. Ще ніколи за всі п’ять тисяч років своєї історії Індія не мала кращого рівня міжнародної співпраці та більшого рівня престижу. І тепер Індія має вибір.

— Який першочерговий інтерес Росії в Індії?

— Індія — це величезний ринок, найбільший ринок військового обладнання. Ніхто не хоче продавати зброю Китаю. Усі хочуть продавати зброю Індії. За останні кілька років Індія стала найбільшим імпортером військового обладнання та систем у світі. А росіяни дуже швидко діють на цьому ринку. Вони знають його краще за будь-кого. І вони знають, як захистити свої інтереси.

Росіяни втягнули Індію до проекту Fifth Generation Fighter Aircraft (FGFA) — «Винищувач п’ятого покоління». Це мав бути російсько-індійський проект. Та річ у тім, що Росія вже його розробила, цей літає вже літає. А Індія не має можливостей розробляти власний проект винищувача п’ятого покоління. Міністр оборони заявив, що Індія закупить 250 — 350 літаків цієї категорії. Ідеться про суму в 40 — 50 мільярдів доларів. Та — Росія порушує домовленості щодо термінів. Вони сказали, що передадуть нам FGFA 2017 року. Але на сьогоднішній день цей термін відстрочили уже більше ніж на три роки. Це не заперечує великого таланту росіян у створенні технологій, але співпрацювати з ними дуже нелегко. Усе російське обладнання — постійно спізнюється. А у військовій сфері це означає дуже багато. Для порівняння, американці передали «Геркулеси», які Індія в них замовила, завчасно й за нижчою вартістю.

24 грудня заплановано візит Путіна до Індії. Як я вже сказав, росіяни розуміють, що їхня монополія на ринку індійського оборонного обладнання добігла кінця. Наступна велика сфера — енергетика, яка також великою мірою є складовою безпеки держави, а тому дуже важлива. Вони також хочуть потрапити на споживчий ринок. Словом, вони шукають шляхи розширення торговельних зв’язків.

— Нещодавно натрапила на статтю колишнього секретаря МЗС Індії та колишнього посла Індії в Росії Канвала Сібала. Він якраз пише дуже цікаві речі про Росію й тендери, котрі вона весь час програє. Виглядає так, що це — історія про Індію, в якій хоча й існують величезні проблеми з корупцією, але вона хоче грати за правилами ринку, та Росію, яка досі намагається грати за правилами холодної війни й поляризованого світу...

— Західне обладнання, кажучи в цілому, є значно надійнішим. Погляньте на Військово-повітряні сили Індії. Там дуже багато російських літаків. Та щодо надійності — індійські Повітряні сили дуже люблять французький Mirage. У сенсі якості росіяни втрачають свої позиції. А Індія, з другого боку, має значно ширший вибір.

Нещодавно, в жовтні, до Індії приїздив російський міністр оборони. Його візит відклали на тиждень. У той самий час було скасовано візит президента Путіна до Пакистану. І приблизно в той самий час головнокомандувач армії Пакистану — Кайані — їздив у Москву. Тоді в індійській пресі з’явилися такі собі чутки-розмови, нібито російський міністр оборони затримався з візитом через Кайані, й що Пакистан та Росія зараз шукають можливості для майбутнього партнерства. Це було щось нове. І це було дуже дивним для Індії, тому що Індія та Росія завжди були великими друзями, й у минулому Росія завжди стверджувала, що не постачатиме зброю Пакистану. 8 жовтня в Індії святкують День Повітряних сил. Був прийом на честь свята. І там я почув таку собі жартівливу розмову між військовим аташе Пакистану та колишнім головнокомандувачем Повітряних сил Індії. «Кажуть, ви шукаєте шляхи для постачання обладнання з Москви?» — запитав у аташе колишній головнокомандувач Повітряних сил. «Чому б і ні?» — відповів той. «Дорогий друже, можу дати вам тільки одну пораду, — сказав колишній головнокомандувач. — Якщо купуватимете російське обладнання, купуйте багато. Проблема в тому, що більшість цього обладнання постійно перебуває на ремонті».

— Чи є Росія фактором у зовнішній політиці Індії?

— Росія — це величезний фактор у зовнішній політиці Індії. Можна сказати, що після здобуття Індією незалежності вплив Росії тут став навіть більшим за британський. Окрім всього вищеназваного, є чимало спільних інтересів: Китай, Центральна Азія, Афганістан, Іран.

— Дехто стверджує, що Росія стала також фактором в індійсько-українських відносинах? Що вам про це відомо?

— Україна має багато ресурсів. Та в мене склалося враження, що Україна не спромоглася себе просувати. Багато років тому (десь 2002-го) я бачив українців на великій оборонній виставці в Індії. Більше після того я їх не бачив. Індія завжди прагнутиме до рівноваги у своїх відносинах. І зараз Індія прагне розширити базу постачальників зброї. Вона розширює зв’язки зі США, Францією, Ізраїлем. Але, так чи інакше, Індія ще тривалий час лишатиметься залежною від Росії у сфері енергетики та оборонній галузі.

Що ж до України, то, окрім співпраці з Китаєм (авіаносець «Варяг», який Україна свого часу продала Китаю як «плавуче казино», нещодавно був прийнятий на озброєння як перший китайський авіаносець «Ляонін»), ми також чули, що Україна намагається вибудувати відносини з Пакистаном... Звісно, кожна країна захищає свої власні торговельні та національні інтереси. Та, на мою думку, Україна робить ту саму помилку, що й Росія у 1990-х роках, — не вважає Індію пріоритетною.

Марія ТОМАК, Нью-Делі, спеціально для «Дня»
Газета: