...Всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх знищать, але їх турбувало передовсім: чи знатиме світ про це, чи світ щось скаже?.. І друга проблема — ще більш духовна: чи буде кому помолитися за всіх, хто загинув?
Олександр Биковець, священник

Україна в роки Кози (Вівці). ХХ століття

1907
27 грудня, 2002 - 00:00


Ставлення до гороскопів серед «освіченої» публіки завжди було настороженим. Церква також намагалася дистанціюватися від них; але «нічого з нічого не буває», щось із зодіакальних календарів (крім східних, є ще й друїдські, кельтські, давньослов’янські-язичницькі...) хоч раз у житті ми черпали. У когось iз відомих всім нам історичних діячів (як, приміром, у імперського генералісимуса часів Тридцятилiтньої війни 1618—1648 рр. Альбрехта фон Валленштейна) захоплення гороскопами і «звіряння» своїх планів та вчинків по зірках сягала гіпертрофованих розмірів... Але ми спробуємо, наскільки це можливо, уникнути заданості теми з астрономічним ухилом. І все ж таки норовливий характер Кози частенько був каталізатором серйозних змін у суспільно-політичному житті багатьох країн, в тому числі й України. Як випливає зі східних зодіакальних календарів, новий 2003 рік, що починається з 1 лютого, стане роком Кози (Вівці). Для України, якій відповідає місячний знак Бика (Буйвола, Вола), роки Кози, як мінімум, складні та неспокійні. Не завжди це можна прослідкувати саме за подіями, часто — за наслідками, викликаними ними ж. Спробуємо коротко проілюструвати особливості років Кози впродовж усього ХХ століття крізь призму історичних подій століття минулого, де такими були: 1907, 1919, 1931, 1943, 1955, 1967, 1979 і 1991 роки.

1907

Рік занепаду Першої Російської революції (1905— 1907). «Революційна хвиля» поступово пішла на спад — кількість тих, хто брав участь у страйках та мітингах, незрівнянно менша, ніж у 1906, тим більше у 1905 році.

20 лютого в Петербургу розпочала роботу II Державна дума, що мала у своєму складі впливову українську фракцію (47 членів), яку очолював Ілля Шраг. Але вже 3 червня було опубліковано маніфест царя Миколи II про розпуск II Державної думи і видано реакційний виборчий закон, що обмежив права робітників і селян та збільшив і без того значну перевагу в парламенті представників буржуазії й поміщиків. Фактично було здійснено державний переворот, що дезавуював саму суть положень царського Маніфесту 17 жовтня 1905 р., котрий обіцяв широкі громадянські свободи особистості, слова, друку, совісті, зборів та союзів. Почалася ера Столипінських реформ, невіддільних від ери репресій («Столипінські краватки»), десятки тисяч селян без суду і слідства відправляли у заслання. Прем’єр-міністр Російської імперії підтримував діяльність великоруських шовіністів в Україні, викладання українською в школах було заборонено, вчителям навіть поза школою «не рекомендували» спілкуватися з учнями рідною мовою. 4 червня у Києві відбулася багатотисячна демонстрація і було оголошено страйк на знак протесту проти дій влади та арешту членів соціал- демократичної фракції.

У травні 1907 р. в Австро- Угорщині відбулися вибори до парламенту. Українці Галичини та Буковини (ці землі були прямо підпорядковані Австрії; Закарпаття входило до складу Угорщини) здобули 34 місця у віденському парламенті.

1919

Цей рік став переломним у ході громадянської війни, одним із основних театрів воєнних дій якої була Україна. Громадянська війна проходила ніби в кількох вимірах: воювали білогвардійці та червоноармійці, петлюрівці та знову червоноармійці, петлюрівці та білогвардійці; війська селянської армії «батька» Махна боролися зі всіма силами (або ж у союзі, але тільки не з «білопогонниками»).

22 січня в Києві було проголошено «Акт Злуки» Української Народної республіки та Західно-української Народної республіки. Це рішення так і не було втілено в життя. Вже 5 лютого в Київ вступили радянські війська. У березні—травні в усій Правобережній Україні (в Галичині паралельно тривала українсько-польська війна, що завершилася в липні поразкою Української Галицької армії), відбувалися запеклі бої військ УНР та Червоної армії. З червня на Лівобережній Україні розгорнувся наступ військ білої гвардії Антона Денікіна. Протистояли їм всі учасники внутрішнього конфлікту (спроба Симона Петлюри домовитися з білими, навіть ціною очищення 31 серпня щойно захопленого у більшовиків Києва, провалилася). На початок вересня денікінці окупували більшу частину України. Вирішального удару по білих завдали махновці, якi фактично паралізували їхній тил і дали частинам червоних шанс відстояти Москву. Також в Україні висадилися інтервенти з блоку Антанта, що переміг у Першій Світовій війні (1914— 1918). Французи і греки з лютого десантувалися в південних портах України (Херсон, Одеса, Миколаїв), але не витримали натиску багатьох різновекторних сил і вже влітку евакуювалися. 6 грудня — початок Першого «Зимового походу» частин УНР (уряд її став на шлях співробітництва з Польщею Юзефа Пілсудського) по денікінським і радянським тилам.

16 грудня Київ вдруге в 1919 р. захопили радянські війська. Стратегічна ініціатива залишилася в руках більшовиків, які контролювали понад 80% території України.

Румунія окупувала Північну Буковину та південну Бессарабію, Чехо-Словаччина — Закарпаття, Польща — Волинь і Східну Галичину; основне населення цих історичних земель становили українці.

1931

Цей рік характеризується продовженням економічної штурмівщини, що охопила всі щаблi керівництва СРСР та УРСР. Так, якщо наприкінці 1929 року запланований Й. Сталіним темп приросту промисловості дорівнював 32%, то на XVI з’їзді ВКП(б) він виступив з пропозицією декретувати на 1930—1931 господарський рік вже 45% приросту промислової продукції. На підприємствах плани постійно мінялися і щораз убік збільшення. Посилання директорів заводів на погане устаткування, брак сировини або його погану якість прирівнювали до «зради революції». Держава протиставила власників — «куркулів» «незаможникам» і середнякам. Повним ходом у 1931 р. тривала масова «колективізація» селянства і ліквідація заможних господарств iз конфіскацією майна селян та їх подальшою депортацією до Сибіру й Казахстану. Так, тільки 1931 р. було «розкуркулено» ще 23,5 тис. сімей, або близько 150 тис. осіб. Результатом «колективізації» став страшний голодомор 1932—1933 рр. в Україні, що охопив практично всі області УРСР і забрав життя мільйонів наших громадян (за різними даними від 3 до 9 млн.).

У березні було проведено судовий процес над групою колишніх лідерів УНР в УРСР (справа «Українського Національного Центру»). Засуджено 50 осіб за обвинуваченням у контрреволюційній діяльності. Більшість iз них загинула в таборах, отримавши в 1934—1941 рр. повторні строки.

У 1931 р. спеціальна комісія Ліги Націй засудила пацифікації (заспокоєння) — репресії польського уряду проти українського населення Галичини та Волині. Тільки восени 1930 р. було зруйновано або спалено 800 сіл, вбито сотні українців, 1700 осіб — заарештовано.

1943

Переломний рік у ході Другої свiтової війни (Сталінградська битва, Курська битва, Битва за Дніпро). З 29 січня по 18 лютого було здійснено Ворошиловградську наступальну операцію Південно-Західного фронту на Лівобережній Україні, внаслідок якої було звільнено від окупантів північну частину Донбасу. З 2 лютого по 3 березня було проведено наступ військ Воронезького фронту на Харківському напрямі з просуванням радянських військ на 100—260 км, внаслідок чого 14 лютого було звільнено Ворошиловград, а 16 лютого — Харків.

З 17 по 21 лютого на окупованiй території України відбулася третя конференція керівників ОУН(Б) — фракція Степана Бандери, яка висловилася за необхідність боротьби як проти Німеччини, так і СРСР, категорично засудивши будь-яку співпрацю з гітлерівцями.

З 11 березня по червень було здійснено рейд з’єднань партизанських загонів під командуванням О.Ф. Федорова у Волинську область. 16 березня після запеклих боїв радянські війська вдруге залишили Харків.

У Львові 28 квітня за ініціативи гітлерівців iз українських добровольців (ОУН Андрія Мельника) було сформовано дивізію СС «Галичина» (12 тисяч осіб), проти організації якої категорично виступила ОУН (Б). Наступного 1944 р. її було майже цілком знищено під Бродами. Дивізія СС «Галичина» була типовим колабораціоністським формуванням у складі військ нацистської Німеччини. У квітні-серпні гітлерівці провели третю широкомасштабну депортацію «робочої сили» до Німеччини. Навесні на Волині почалися широкомасштабнi бойові дії між ОУН (Б) та Армією Крайовою, підтримуваною урядом Польщі у вигнанні; фактично велася кровопролитна та безжалісна громадянська війна між українцями й поляками. У червні— жовтні було здійснено Карпатський партизанський рейд з’єднань під командуванням Сидора Ковпака.

Вересень—листопад — тривала Битва за Дніпро (особливо запеклими були бої на Букринському і Лютезькому плацдармах Дніпра); 3—13 листопада — Київська наступальна операція. 6 листопада було звільнено столицю України Київ. Після жорстоких боїв 19 листопада радянські війська були змушені знову залишити Житомир.

21—22 листопада в Житомирській області силами ОУН(Б) та Української повстанської армії було проведено I Конференцію поневолених народів Східної Європи та Азії. Спроба створити Антибільшовицький блок народів (АБН) не мала успіху.

У ході Житомирсько- Бердичівської операції військ I Українського фронту 3 грудня Житомир було знову звільнено від гітлерівців. Наприкінці грудня Ставка Верховного головнокомандування розпочала новий наступ на фронті від Полісся до Чорного моря. Стратегічна ініціатива до кінця війни вже постійно була в руках Радянської армії.

Закінчення — розповідь про 1955, 1967, 1979 і 1991 роки — дивіться у наст. п’ятничному номері «Дня».

Сергій МАХУН, «День», Олег ЯСТРЕБОВ, кандидат технічних наук
Газета: