Ірина ПОГОРЄЛОВА, "Політичні хроніки" (спеціально для "Дня")
Перші парламентські вибори, проведені в умовах дії нової Конституції, відбулися. Обрано перший державний орган, найлегітимніший із усіх структур влади, що нині функціонують, - парламент України.
Цю легітимність йому забезпечила висока явка виборців, що зафіксовано всіма спостерігачами, і яка може бути найсерйознішою перешкодою для фальсифікації результатів виборів. Із чого витікають два висновки: ймовірність визнання результатів виборів недійсними мінімізується (незважаючи на надзвичайно великий обсяг інформації про порушення, що мали місце не стільки безпосередньо 29 березня, скільки в передвиборній кампанії), а можливе підтасовування персонального й навіть партійного складу депутатського корпусу майбутньої ВР не зможе помітно вплинути на реальну картину.
Перші партійні вибори, знову ж завдяки високій активності українських громадян, абсолютно спростували міф про політичну незрілість суспільства. Безперечний успіх лівих партій, за загальним вироком оглядачів, був результатом відторгнення суспільством політики нинішньої виконавчої влади. Тим часом, перемога лівих у боротьбі за "партійну" половину парламентських мандатів іще аж ніяк не гарантує їм контрольного пакету ні простої більшості, ні тим паче - конституційної. Тобто "конституційний переворот", яким залякував країну Президент Л. Кучма, відбутися в принципі не може, а що стосується розв'язання парламентом таких поточних питань, як вплив на уряд та економічна політика, то тут усе залежатиме від якості "центру" й правого "центру". Досвід парламенту 13 скликання, який відходить в історію, показує, що тільки постійна орієнтація правоцентристів на міф про президентську владу, нескінченна метушня між Грушевського та Банківською час від часу блокували роботу парламенту й не дозволяли йому рухати законодавство в конструктивному руслі.
Очевидно, в новому парламенті проблема правоцентристів збережеться, причому перший етап її розв'язання перебуває поки що в руках Центрвиборчкому, правоохоронних і судових органів. ЦВК зобов'язаний поставити не міфічний, а реальний заслін усім сумісникам, не допустивши в парламент ані голів місцевих адміністрацій, ані міських "мерів", ані директорів заводів, ані тим паче - чиновників уряду й Президентської адміністрації. Зробивши це, ЦВК виправдає своє власне призначення, а також спростить задачу згаданих правоохоронців та судів. Не зробивши цього, ЦВК стане знаряддям "повзучого" перевороту, який відстрочили в зв'язку з підвищеною увагою до українських виборів з боку міжнародної громадськості. А виконавши роль знаряддя, від якої ухилився спочатку призначений для цього Конституційний Суд, ЦВК, очевидно, стане й першою жертвою. Але, повторимося, високий рівень легітимності виборів, які відбулися, позбавляє ЦВК такої сумної долі. І якщо всі правоцентристи, котрі отримали тільки по одному мандату, на відміну від своїх попередників, самостійно працюватимуть у парламенті, ми позбудемося неприємного видовища голосування кількома картками, переконаємося, що лівий спектр досить швидко рожевіє, втрачаючи передвиборну багряність, а українські "олігархи" набагато ефективніше встановлюють між собою консенсус у стінах законодавчого органу, ніж якби їм і надалі доводилося товктися в приймальній у Президента.
Менш за все від нового парламенту можна чекати реалізації вульгарно-популістського передвиборного лозунгу про ліквідацію депутатського імунітету. Як усяка поправка до Конституції, це питання навряд чи може бути вирішено за відсутності реальної конституційної більшості в котроїсь із політичних сил, а тиск у цьому напрямку з боку Президента може призвести тільки до одного: одночасного усунення імунітету як депутатів, так і самого глави держави. Тому першим забуде про це сам Л. Кучма. Індивідуальні ж подання прокуратури декому доведеться переписувати, і лише після того, як парламент затвердить нового Генпрокурора. Тут нічого нового.
А ось уряд Пустовойтенка, котрий побоявся представити свою програму на суд ВР, яка йде у відставку, повинен або за найближчі два місяці (поки парламенту не до нього) здійснити чудеса в економіці, або ...усім складом вступати до КПУ. Принаймні те, що "партія влади" здатна показати приголомшуючі зразки саме посттоталітарного й суто совкового популізму - вже продемонструвала передвиборна кампанія. І якщо їй слабо повірив, або, точніше, зовсім не повірив народ, а очки для отримання мандатів було "набрано" виключно зусиллями номенклатури, - то в грі політичних верхів, яка зараз триває, цей "прагматичний професійний" популізм іще може принести деякі плоди. Проблема тепер у тому, щоб, прагнучи бути святішим за папу Римського, В. Пустовойтенко не перестарався зі своїм велінням.
Можна привітати й Президента з тим, що в новому парламенті у нього з'явився тепер уже відкритий і найпослідовніший представник - Прогресивна соцпартія. Правда, навряд чи в такій компанії захоче відстоювати інтереси Л. Кучми навіть НДП, але зате в Президента більше немає проблеми партійної орієнтації: з 1994 року коло його істинної політичної ментальності замкнулося. І це добре: вихід істеблішменту з "тіньової політики" повинен очолити Президент.
Погано інше: трудящі й пенсіонери, ймовірно, отримали останню цього року зарплату й пенсію. А спонсори передвиборної гонки, які вже відмили багато грошей у цій кампанії, зараз іще спробують повернути собі витрати. Та це і є наше життя. Як не парадоксально, в цих виборах програли переважно ті, хто розповідав казки.
Дуже сильно програли й ті, хто вважав, що демократія чужа народові України. Країна дуже виграє, якщо на цьому випробування на політичну освіченість співвітчизників припиняться. Принаймні, президентські вибори повинні пройти з урахуванням уже набутого досвіду.
