Уявляєте? Читають!
Існує розхожий міф про те, що діти сьогодні тягнуться тільки до комп’ютерної «мишки». У дорослих, здавалося б, поширене уявлення про те, що книжки — продукт дорогий і необов’язковий. Невелике дослідження кореспондентів «Дня» показало, що насправді все це не так.
Книжки — продукт дорогий. Десять-п’ятнадцять гривень коштує покет-бук, приречений розвалитися ще під час першого прочитання, а справжня книжка, в красивій твердій палітурці, на хорошому папері та з пристойним друком обійдеться аж ніяк не менше тридцятки. Залежно від популярності тексту, що наповнює книжку. Словом, небагатому українському читачу в наші часи складно збирати домашню бібліотеку. Особливо важко тим, у кого домашньої бібліотеки немає зовсім — закупівля най- найкласичнішої класики потягне на тисячі гривень. Гідним виходом із виниклої ситуації може стати похід до бібліотеки. В Україні нараховується 20 тисяч публічних бібліотек, які абсолютно безплатно надають свої послуги дорослим і дітям. Попри те, що зарплата бібліотекарів становить усього 300—600 гривень, вони примудряються не втрачати духу. Деякі з них, як у столичній бібліотеці імені Пушкіна на Оболоні, навіть займаються колекціонуванням літературних «перлів». Хлопець вирішив, що Рабіндранат Тагор — це назва книжки, власне «Рубін, гранат, тагор». Є у «гумористичних» журналах бібліотекарів і «Кружка Цахеса» («Крошка Цахес»), і «Пахом звонит в колокол» («По ком звонит колокол»). Особливо люблять перекрутити «Стару Ізергіль» Горького. «Дайте мені Горького, «Стару із... із... загалом, звідкись». Цікавилися також «Старою з Ірги» та «Бабою Ізвергіль». Ван Гога обізвали Іваном Гогом, а З. Фрейда — Фрейдом третім. Запитаний також «Павлик Рілейшен». Звісно, найчастіше читачі мають менш туманне уявлення про потрібну їм книжку та її автора. Але все ж роботу бібліотекаря не назвеш нудною. «Іноді за день так нарегочешся!» — розповідають вони.
Сьогоднi українці можуть користуватися мережами академічних, технічних, медичних, освітніх, технологічних бібліотек, а також бібліотеками навчальних закладів. «Про рівень розвитку держави сьогодні можна робити висновки на підставі того, як вона ставиться до своїх бібліотек», — стверджує кандидат педагогічних наук, співробітник відділу аналізу і прогнозування діяльності бібліотек Міністерства культури і туризму Інна Шевченко. Яке ставлення до бібліотек нашої держави? І яке ставлення до них самих читачів?
Відповідь на останнє запитання «День» вирішив пошукати в Центральній районній бібліотеці імені Пушкіна Оболонського району. Відповіді на запитання кореспондентів «Дня» дирекція давала зі знанням справи. «Беруть в основному навчальну літературу і розважальну», — розповідає директор бібліотеки Наталія Гриценко. З класики запитане те, що є в шкільній і ВНЗівській програмах. Відповідно, основний контингент бібліотек — школярі і студенти — становлять 58— 60% від загальної кількості відвідувачів. Звісно, ходять до бібліотек і немолоді люди, і громадяни в самому розквіті сил. Жінки відвідують бібліотеки частіше за чоловіків — 65% проти 35%.
Щодо ставлення до книг, то тут намітилася дуже позитивна тенденція — все рідше бібліотекарі стикаються з варварським ставленням до них. Проблему виривання сторіночок розв’язав поставлений при вході до читальної зали ксерокс. І взагалі, як розказує заступник директора з наукової роботи Катерина Адуніна, українці розуміють, що завтра ці книги читатимуть їхнi діти, і тому руки їх не здіймаються черкати чи м’яти сторінки. А ще 5— 10 років тому така практика була дуже поширена.
У бібліотеці імені Пушкіна є свої постійні клієнти. Найзворушливіша історія — про 87-річну жінку. Зі здоров’ям у неї проблеми, і лікарі вже давно, як кажуть, побоюються за її життя. «Я живу вашими книгами, — розповідає бабуся співробітникам бібліотеки. — Почну читати нову книгу, а там таке кохання, такий сюжет! Я ж маю дочитати до кінця, маю дожити. Ваші книжки продовжують мені життя...»
Літні люди, до речі, дуже часто передають всі свої книги бібліотекам. Хочуть, щоб у разі їхньої смерті всі книги були «влаштовані в житті». Іноді діляться з бібліотеками і люди молоді. Розважальну літературу часто-густо віддають відразу після прочитання — адже не будеш все життя перечитувати і переосмислювати сучасний детективний роман. Добровільні пожертвування — лише один з каналів поповнення фондів бібліотек. Гроші на нові книги і часописи виділяють міська і районна адміністрації, іноді знаходяться спонсори або вдається отримати грант... Словом, єдине, чого бракує читачам бібліотеки Оболонського району (якщо, звісно, брати до уваги зошит обліку замовлень), — це Норбекова, віршів Бродського, «Українських обрядових танців» і посібників із діловодства.
Словом, у столичній бібліотеці ми не почули очікуваних скарг на мізерне фінансування і голодну смерть. Враження від неї залишилося оптимістичне і приємне. Нові меблі, гарні книги, усміхнені співробітники.
Зрозуміло, що в сільських бібліотеках справи стоять набагато гірше. За даними Міністерства культури і туризму, близько 50% діючих установ культури перебувають в незадовільному стані. Особливо страждають Донецька, Запорізька, Одеська, Полтавська і Черкаська області. Більшість сільських установ культури взимку не опалюються. Так, наприклад, в АР Крим «мерзнуть» 74% клубів, при яких звичайно діють бібліотеки, у Волинській — 55%, у Дніпропетровській — 70%, у Закарпатській — 90%, у Миколаївській — 80%, у Черкаській — 82%. Середній річний обсяг фінансування однієї сільської бібліотеки становить 209 гривень на передплату періодики і 212 гривень на закупівлю книг. Середній обсяг фінансування сільської бібліотеки в різних регіонах коливається від 1300 гривень, як, наприклад, в Одеській області, до жалюгідних 70 гривень у Кіровоградській і Чернівецькій областях. Як результат — фонди сільських бібліотек на сьогодні морально і фізично застаріли. У місцевої влади свій рецепт розв’язання цих проблем: вони закривають бібліотеки. Як живуть бібліотеки в регіонах — в матеріалах кореспондентів «Дня».
