Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

В очікуванні старого-нового протистояння

Завтра в Москві стартує сьомий розіграш Кубка Співдружності
22 січня, 1999 - 00:00

Але реалізація цієї ідеї виявилася непростою хоча б тому,
що виступати більшості футболістів довелося в незвичних для себе умовах
— під московським «дахом». Вже тоді поповзли й перші чутки, що це «колосковська»
ідея, і народилася вона для зручності московського «Спартака». Адже, якщо
пригадати, що ще під час проведення всесоюзних чемпіонатів чимало клубів
нарікали на нерівні умови команд, які змушені в листопаді і грудні грати
в Москві на полі зі штучним покриттям, добре вивченому «червоно-білими».
Але, як-то кажуть, хто платить, той і замовляє музику.

Цю істину підтвердили перші розіграші цього кубка. Всі
провінціали з СНД явно поступалися господарям манежу — спартаківцям, які
без видимих зусиль перемагали своїх суперників з астрономічними рахунками.
І з глибинки все голосніше стало чути нарікання невдоволених, мовляв, цей
турнір нагадує полігон для демонстрації сил «Спартака». Здавалося б, майбутнє
цього змагання з «побиттям немовлят» приречене на провал. Але тут, несподівано
для багатьох, до білокам’яної вперше приїхало київське «Динамо».

Як ми пам’ятаємо, український клуб був чи не єдиним клубом,
який у 60-80-х роках успішно конкурував з московськими, не раз доводячи
свою перевагу. Приїхавши, кияни відразу ж довели, що не розгубили це вміння.
Щоправда, тоді вони взяли гору не над «Спартаком», а над владикавказькою
«Аланією», котра примудрилася забрати пальму першості в національному чемпіонаті
у свого столичного брата. Але виграш у переможця фаворита суті цього успіху
не міняла.

Однак чекати на очну дуель між «Спартаком» і «Динамо» довго
не довелося: вже в наступному сезоні москвичі повернулися на російський
футбольний трон, і вболівальники в очікуванні цієї футбольної кориди, радісно
потирали руки, і чого гріха таїти, віддавали перевагу спартаківцям.

Треба сказати, що футбольна вистава вдалася на славу, хоча
перед грою і Валерій Лобановський (який після тривалої розлуки тільки-но
повернувся до Києва), і Олег Романцев стверджували, що результат фіналу
для них особливого значення не має. І головне, щоб гра пройшла в цікавій
і безкомпромісній боротьбі. І, як ми пам’ятаємо, боротьба дійсно вийшла
гострою. У першому таймі господарі відкрили рахунок, але після перерви
гості додали у швидкості і стали перевершувати суперників у всіх компонентах
футболу. У результаті «Спартак» поступився «Динамо» з рахунком 2:3 на очах
у своїх розчарованих болільників, а розлючений Романцев, забувши своє миролюбне
висловлювання перед матчем, влаштував у роздягальні справжній рознос своїм
вихованцям.

Торік у фіналі знову зустрілися ці ж команди, але на відміну
від попереднього наставники зберігали горде мовчання і вже не висловлювалися
в тому ж дусі, що, мовляв, їх зовсім не цікавить результат. Все було ясно
без слів — на кону стояв (як, втім, і в минулі часи) престиж, який мав
не тільки спортивний підтекст.

У результаті перемогли українські футболісти, і єдиний
м’яч, забитий новобранцем команди Кахою Каладзе після передачі Андрія Шевченка,
був вельми пікантним, і втретє поспіль кубок вирушив на береги Дніпра,
а його володарі показали феноменальний результат — 19 забитих і жодного
пропущеного м’яча.

Турнір цього року має одну істотну відмінність — кияни
і москвичі можуть зустрітися між собою двічі — у півфінальній групі та
фінальному поєдинку. При цьому фінал пройде на арені спорткомплексу «Олімпійський».
Валерій Лобановський прибув до Москви з 20 гравцями. Успіху тобі, «Динамо»!

Газета: