Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Версій багато, але висновки сходяться

Депутати пояснюють «відмову на в'їзд» Вадимові Рабиновичу внутрішньоклановими «розбiрками»
1 липня, 1999 - 00:00

Кореспондент «Дня» Тетяна КОРОБОВА попросила народних
депутатів прокоментувати нові перипетії вітчизняної історії. Артур БІЛОУС:

— Ситуація з паном Рабиновичем — знаменна. Мені важко судити,
як це було, але можу гіпотетично передбачити, що людині показали зранку
документ — дивись, ми тебе п'ять років у країну не пустимо, виїжджай, поки
ще можна. А після цього розтрубили в ЗМІ: дивіться, боремося з корупцією,
бачте, корупціонера не пускаємо, та ще з таким прізвищем, народу це повинно
сподобатися — разом з обнародуванням указів Президента з соціально-економічних
питань. Ясно, що все це показуха. Мені здається, що населення це вже інтуїтивно
розуміє, і перебільшувати ступінь усього, що відбувається, не варто.

Що стосується пана Волкова, то він поки що тримає процеси
в руках, в той же час чудово розуміючи, що сам тримається на краю. Але
я не думаю, що Президент услід за Рабиновичем «здасть» Волкова. Це було
б помилкою, на мій погляд. Як це не парадоксально прозвучить, але я пана
Волкова поважаю більше, ніж деяких так званих демократів, яких вигнали
з влади тільки тому, що вони були поганими номенклатурниками — як, у тому
числі, й деякі мої колишні колеги по партії. Пан Волков займає свою нішу,
він діє жорстко, нахабно, настирно, він плює на всі правила. І з погляду
«їхньої» кампанії — це правильно. У своїх технологіях він досягає успіху.
Сергій СОБОЛЄВ:

— Я вважаю, що те, що сталося останнім часом з Волковим
і Рабиновичем — це події не цього тижня, це те, що готувалося досить грунтовно.
Причому, Президента Кучму попереджали протягом декількох останніх місяців,
що його «залицяння» до найогидніших олігархічних структур, які існують
в Україні, призведе, зрештою, не лише до дискредитації його особисто, але
й, на жаль, дискредитує саму посаду президента. Я гадаю, те, що сьогодні
переживає Україна — це розчарування владою. Від того, наскільки серйозно
зміниться ситуація після 31 жовтня, залежатиме, чи зможемо ми отримати
довіру народу до влади, чи ця недовіра ще більше посилиться в разі обрання
надто лівого — Симоненка, Вітренко чи Ткаченка, або такого кандидата як
Леонід Кучма, якого навіть складно віднести до якої-небудь політичної течії.

Газета: