Кожне національне письменство, годуючись помітними і непомітними впливами од інших письменств, все-таки органічно переробляє й перетворює їх і виявляє тим натуру даної нації, її ідеали й змагання, її інтереси й потреби.
Сергій Єфремов, український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик

Вiн наближається...

З НОВИМ 2002 РОКОМ!
28 грудня, 2001 - 00:00


Усіх наших читачів ми вітаємо з наступаючим Новим роком. Бажаємо всім щастя, здоров’я і любові. А ще хочемо нагадати афоризм, що належить Карлу IX, про те, що коні і поети повинні бути ситими, але не товстіти. Благополуччя та успіх, до якого кожен з нас прагне, — не мотив для самозаспокоєності. Нам ще багато чого належить змінити навколо себе і у собі самих. Цей 32-сторінковий номер — останній у нинішньому році. Сподіваємося, що ви добре проведете свята, і вже 4 січня 2002 р. ми зустрінемося знову. Як перший новорічний подарунок пропонуємо вам лист нашої читачки.

***

Знову Він наближається. Невблаганно. Вкрадливо. Обдаючи морозним молодецтвом, заморожуючи всі шляхи до відступу. Влаштувавши бурхливу рекламну кампанію на теле-, радіо та в інших «місцях» масового користування. Він пожвавлює торгівлю, розмальовує вітрини, готує під сокиру ніжки всіх без розбору підходящих ялинок-сосен. Він у кожній сім’ї починає трату грошей (не по днях, а по годинах), і навіть найбережливішого скнару доводить до блаженної усмішки марнотратства…

Дорослі раптом негайно починають займатися казками, ставлячи їх і граючи в них на сценах. Чи то скучивши за дитинством, чи то наповнюючи змістом це дитинство хоча б для своїх дітей.

Жінки з подвоєною силою мріють про вбрання, більш практичні з них думають про успішні покупки і до стола також, найметкішi вже там — на всіляких розпродажах, ярмарках, виставках… А тим, хто зазівався чи нерішучий, але з достатком — все це з доставкою додому!.. О, так, ще не дають спокою милі «навушники» з ефемок, які ллють у вуха солодку отруту попереджень, що знижки тільки до Нового року. Тож, якщо не купиш, не встигнеш, не вкладешся, — отруїшся власними ж докорами сумління…

Однак дзвіночки чомусь слабкі в цьому році. Всі втомилися від заморських — наших із дзвониками подавай… І наші будуть. Вже вихорять морозну куряву навпіл з міським, благопристойним піском на тротуарах…

І все б так… І все б добре… Але… Чогось все-таки бракує… «Справжнього дива», — скаже втомлений від життя та вічного очікування романтики. «Справжнього Діда Мороза», — залементує недовірлива дитина і смикне вас за накладну бороду. «Фантастичного подарунка!» — зітхне нова українська принцеса, відсунувши ніжкою в бік кошик із пролісками… з південного берега Криму.

А бідній попелюшці-господині, як завжди, чогось бракуватиме для приготування святкових страв.

Але це «щось» усе ж стукає до нас, пробивається в крижаному вікні маршрутки, що вiд’їжджає, в «ковзанці», що несподівано виринула і гладенько блиснула з-під снігу, у вечірньому снігу, який м’яко сріблиться і ліпить нам в обличчя… Нове обличчя…

НОВЕ… Чи не це є тим головним, що закладено в основі спіралі святкового гармидеру. Та іскра, що примушує з року в рік крутитися землю, обертаючи зиму на літо… Що пробиває через товщу нашарованих льодів-віків нові можливості, нові шляхи…

Чи не ЦЕ ми безсовісно з року в рік проїдаємо, прогулюємо, просипаємо, втупившись носом у телевізор, забувши зняти ноги зі святкового столу…

Відчути оновлення, вколовшись святковою красунею ялинкою! Здригнутися від пляшки шампанського, що вистрілила, раптом зрозумівши, що ти змінився, відкривши себе для свіжостi незвіданого… Що ти не пасивно чіпляєшся за минуле — а енергійно готовий до соковитого вируючого нового щастя...

Він наближається. Невідворотно. Впевнено. Безшабашно. Тотально. Повсюдно. Завзято і всупереч усьому. Він…

НОВИЙ РІК!

Лариса ДУБАС
Газета: