Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

«Він завжди творив тихо»

31 березня, 2004 - 00:00

У рамках фестивалю «Шевченківський березень» серед студентів училища ім. Р. Гліера відбувся конкурс на кращий музичний твір пам’яті Івана Карабиця.

За більше ніж три десятиріччя творчої праці він написав багато інструментальних творів. Одні, згадуючи його ім’я, назвуть балет «Богатирська симфонія», iншим слухачам подобався мюзикл «Ніч чудес», треті меломани захоплювалися його симфонічними творами (концертами для оркестру, ораторіями, фортепіанною музикою). Як шкода, що за життя композитора ми скупилися говорити йому компліменти, хоча чудово розуміли, що, наприклад, його симфонія «П’ять пісень про Україну», концерти «Сад божественних пісень» і «Голосіння» — наша гордість, а нині стали музичною класикою. Твори Карабиця виконували не тільки по всій нашій країні, а й у найпрестижніших філармонічних залах Австрії, Німеччини, Голландії, Італії, Польщі, США, Франції... А в 1994 році його Урочиста кантата, написана до 100-річчя переселення українців до Америки, звучала зі сцени Карнегі-холу. Іван Федорович володів величезними організаторськими здібностями. Він заснував ансамбль «Київська камерата», став ініціатором запису десяти компакт-дисків сучасної української музики. Карабиць відродив «Літні музичні вечори», якими славилася наша столиця ще на початку XIX століття. Іван Федорович був головою журі Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті В. Горовиця; художнім директором фестивалю «Київ Музік Фест».

— Перший конкурс пам’яті Івана пройшов у річницю смерті чоловіка, — розповіла Маріанна Карабиць, вдова композитора, педагог НМАУ ім. П. Чайковського. — У ньому брали участь молоді композитори та студенти з інших факультетів, які мають композиторський талант. Цього року змагалися вже 15 чоловік. Журі відзначило нагородами 9 студентів. Зокрема, яскраві та самобутні твори написали Назар Бурняков (фортепіано), Артем Кузьменков і Катерина Прищепа (вокал). Гліерівці стали першими, хто вирішив творчо підійти до увічнення пам’яті Карабиця. Через деякий час відгукнулося рідне Артемівське музичне училище, яке закінчив Іван. Місяць тому мені зателефонували і повідомили, що вже підписаний наказ Кабінету Міністрів України, і відтепер училище носитиме ім’я Карабиця. У лютому я їздила туди разом із композитором Мирославом Скориком. Ми стали гостями вже другого конкурсу, присвяченого Івану Федоровичу. Це був дуже представницький форум молодих піаністів. Він цікавий своєю оригінальністю. Адже не є таємницею, що конкурсів, особливо фортепіанних, сьогодні проводять безліч і ними вже мало кого здивуєш. У Артемівську головна ідея конкурсу — пропаганда творчості українських сучасних композиторів.

Протягом останніх десятиріч свого життя Іван присвячував багато часу підтримці молодих. Він сам був педагогом, професором Національної музичної академії, мав чудових учнів.

— Музику пише кожен композитор дуже індивідуально. Як працював Іван Федорович?

— Він завжди творив тихо. Я та діти могли лише випадково почути якийсь м’який звук. Іван, як правило, творив внутрішнім слухом, партитуру писав одразу. Коли задумував твір, то мало ділився своїми планами. Тільки коли твір уже написаний, то показував своє дітище. До ще ненародженого твору він ставився, як до квітки, боячись, що хтось випадково доторкнеться до паростка — і бутон не розцвіте або зав’яне. Коло близьких, думкою яких Іван дорожив, було вузьким: Валентин Сильвестров, Сергій Кримський.

— Як Іван Федорович ставився до того, що син Кирило, а потім донька Іванна вирішили пов’язати своє життя з музикою?

— Дітям ми давали освіту, не думаючи про їхнє майбутнє в музиці. Просто хотіли виростити їх освіченими, інтелігентними й ерудованими людьми. Діти навчалися в звичайних школах. Ми не мали наміру робити з них професійних музикантів. Кирило навчався в Дитячій студії при консерваторії і тільки в 7 класі ми його перевели до музшколи, щоб син міг отримати «посвідку». Звернути увагу на здiбності Кирила нам порадила Елеонора Олексіївна Виноградова, чудовий педагог (добрий ангел, Царство їй Небесне). Вона навіть насварила Івана: «У вас геніальна дитина. Що ви собі думаєте? Або розвивайте його талант, або взагалі нехай кидає музику». Після тієї розмови ми віддали сина навчатися до спеціалізованої музичної школи. Кирила взяли на один клас нижче, але протягом навчання син не тільки наздогнав своїх одноліткiв, а й навіть обігнав їх. А донька навчалася в школі № 32. Нині студентка другого курсу НМАУ. Можливо, стане музикознавцем. Уже друкує статті в пресі. Схоже, Іванна продовжить династію, але за материнською лінією. У неї талант мого батька Д. Капиці — літератора та журналіста.

— Нині Кирило став професійним диригентом, виступає в Україні та Франції.

— Син працює в Державному оркестрі радіо Франції. А днями прийшла чудова звістка: Кирилу запропонували контракт на посаду постійного гастролюючого диригента в Страсбурзькому симфонічному оркестрі. Це найстарiший музичний колектив Європи. Ось тільки в Києві Кирило не так часто виступає. У Національній опері України два роки тому він зробив прем’єру «Паяци», а потім довго було затишшя. Місяць тому керівництво театру запропонувало йому оновити виставу «Євгеній Онєгін». Постановка вважалася невдалою. Кирилу вдалося не тільки вдихнути нове життя у виставу, а й зробити так, що опера «заблищала» різними гранями. Публіка нове «прочитання» добре сприйняла.

— З легкої руки І. Карабиця Конкурс ім. В. Горовиця став престижним музичним змаганням. До Києва почали приїжджати молоді музиканти з багатьох країн світу. Його переможці минулого року навіть виступали в залах ЮНЕСКО та ООН, а що відбувається з iще однiєю «дитиною» Івана Федоровича — «Київ Музик Фестом»?

— Цього року вже пройде 15 й фестиваль. На жаль, третійбез Івана. Зараз «Київ Музик Фестом» керує Мирослав Михайлович Скорик. Усе задумане Іваном втілює в життя. Але в нас з’явилася конкуруюча фірма — «Прем’єри сезону». Багато із нашого фестивалю вони адаптують на себе. Хоча в них є своя ідея — прем’єри, але схоже, що «сезонники» вирішили йти нашими слідами. Мене вразила заява їхнього оргкомітету, що «Прем’єри сезону» вперше в Україні здійснюють постановку «Історію солдата» Стравінського. Перепрошую, адже цю оперу вже ставив Кирило на базі «Київської камерати», а головним скрипалем тоді був Анатолій Іванович Баженов. У цьому творі неймовірно важка партія скрипки, фактично на ній іде вся «Історія солдата». Але ту роботу наші музичні «друзі» розкритикували, а тепер, через кілька років, ті огудники подають «... солдата» вже як їхнє перше прочитання твору Стравінського. Що тут скажеш? Проте впевнена, що наш «Київ Музик Фест» продовжуватиме радувати меломанів різноманітними цікавими програмами, зустрічами з самобутніми виконавцями, відкривати нові імена, пам’ятати про майстрів минулого та допомагати розкритися майбутнім талантам.

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Газета: