Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

Як «вилікувати» державну мову?

4 вересня, 2004 - 00:00
ЛАРИСА МАСЕНКО

Завтра, 5 вересня, — Міжнародний день розповсюдження грамотності та знань. Напередодні цього свята «День» запропонував завідувачу кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія» Ларисі МАСЕНКО поділитися результатами своїх досліджень («Мовна політика», «Мова та суспільство») щодо мовної ситуації у нашому суспільстві.

— Мої соціолінгвістичні дослідження мовної ситуації України спрямовуються на вирішення практичних завдань сьогодення — на розширення соціальної бази української мови і повернення їй функціональної повноти. Масова двомовність українців є наслідком тривалого процесу мовно-культурної асиміляції, тимчасовим перехідним містком, по якому людність рухалась від української до російської одномовності. Здобуття державою незалежності зупинило рух десь на середині відстані між супротивними берегами. У цій непевній і хиткій позиції ми лишаємось і досі.

— Чи не яскравою ознакою хиткості позиції державної мови виступає сьогодні широке використання суржику? Бо саме суржик, мабуть, в першу чергу й виставляє напоказ неграмотність людини?

— Суржик — це мовна хвороба. Вона виникає внаслідок намагань носія української мови, переважно вихідця з села, пристосуватись до російського міста. Національну й соціальну природу суржику відображає сам термін, запозичений iз сільськогосподарської лексики, де суржик — це суміш різнорідного зерна, а також борошно (низького ґатунку) з цієї суміші. Перенесене на мовне явище, слово позначає змішану мову з пониженою якістю. Фахівці ств ерджують, що вживані в побутовому спілкуванні мовні підвиди, утворені з безладної суміші двох мов, виникають, як правило, в колоніальних країнах, їх називають піджинами або креольськими мовами. Це перехідний різновид мовлення, в якому руйнується система первинної, вже засвоєної мови, а місце порожніх ланок заповнюють елементи новозасвоєної мови. Суржик як скалічена мова українських селян, які в зросійщеному місті змушені пристосовувати рідну говірку до «городської» мови, виразно демонструє досягнення політики «гармонійної» двомовності тоталітарного режиму. В Україні природний процес взаємодії мови села та міста було перервано у приєднаних до Росії областях ще у XVIII столітті. Зросійщена атмосфера великих міст України незмінно поглиблює комплекс неповноцінності, завжди присутній у підсвідомості вихідця з села на початку його адаптації в місті. Коли населення країни об’єднує одна мова спілкування, то цей комплекс легко усувається. Однак український провінціал не може вважати Київ «своєю» столицею, адже в мовному відношенні Київ становить провінцію Москви. Це дезорієнтує та подвійно відчужує українську провінцію від столиці. Міський обиватель не усвідомлює, що його «культурну» російську мову в її національних центрах (Москві, Петербурзі...) сприймають як провінційну балачку. Таким чином витворений у надрах імперії мовний бар’єр між українським містом і селом перетворив міські центри підросійської України, з Києвом включно, на провінцію Москви, викривив почуття національної ідентичності, що послабило до критичної межі почуття національної солідарності в українському соціумі.

— Як ми сьогодні можемо протистояти приниженню нашої державної мови, як припинити поширення суржику в країні?

— Протистояти подальшій суржізації, приниженню української мови могло б створення в українських містах впливових осередків, передусім молодіжних, з виключно україномовним спілкуванням. Наявність середовищ одномовців, які б не зазнавали впливу другої мови, є обов’язковою передумовою збереження мови в ситуації масової двомовності. Успіх будівництва самостійної держави залежатиме від того, чи вдасться керівній еліті зупинити розкручений маховик з русифікації та надати двомовному розвиткові країни зворотного напрямку. Світовий досвід показує, що мовно-культурний фактор є вирішальним у становленні національних держав. На відміну від середньовіччя, коли головним принципом цивілізаційного розвитку був конфесійно-релігійний, у сучасній історії національних держав поширення однієї мови як загальнонаціонального способу освіти та творення культури стало найдієвішим чинником об’єднання населення в межах однієї країни. Ключову роль мови у творенні національних держав підтверджує абсолютне переважання в Європі країн, об’єднаних однією загальнонаціональною мовою. З 47 європейських країн (якщо рахувати Росію, Закавказзя та Туреччину) своя національна мова є державною (або офіційною) у 41 країні, тобто у 85% від загальної кількості. Тому утвердження в незалежній Україні мови найчисленнішого корінного етносу держави цілком відповідає європейському принципові мовно-культурного будівництва і є єдиним шляхом консолідації населення та гармонізації міжетнічних стосунків у країні.

— Наскільки українська мова як державна захищена сьогодні на законодавчому рівні?

— На жаль, лише утвердження української мови як державної в 10-й статті Конституції недостатньо для ствердження української мови як державної. Необхідно впровадити дієвий механізм контролю за виконанням 10 статті Конституції, тому що досі ця стаття лишається переважно на папері. У контрольованих державою сферах — в органах управління, судочинстві, в усіх закладах освіти, науки, культури, в недержавних сферах суспільного життя — сьогодні далеко не завжди вживається українська...

Людмила РЯБОКОНЬ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments