Як крапля довбе камінь не дворазовим, а багаторазовим падінням, так і людина стає мудрою не від дворазового, а від багаторазового читання.
Джордано Бруно, італійський філософ епохи Відродження, поет, представник пантеїзму

За що платити більше?

Порівняльний аналіз приватних і державних шкіл
14 серпня, 2003 - 00:00

До початку нового навчального року залишається зовсім небагато часу. Ті батьки, які ще не вирішили, до якої школи хотіли б віддати свою дитину, і ті педагоги, які захотіли змінити місце роботи, зараз визначаються зі своїм вибором. Дехто вирішує питання на користь приватної школи, хоч останні становлять лише 1% від загальної кількості загальноосвітніх навчальних закладів в Україні, а дітей навчається в них ще менше — всього 0,3% від загальної кількості школярів. Враховуючи можливість отримання в державних школах безкоштовної освіти, саме собою напрошуються запитання: «А навіщо і за що платити батькам? Що шукати педагогам у структурах, де про все потрібно піклуватися самостійно і прямо залежати від гаманця батьків?»

Виявилося, що вчителів приваблює зарплата, можливість працювати творчо і невелика кількість дітей у класі. Вчителька музики і мама третьокласниці Світлана Мельник вважає, що державна школа обмежує як учителя, так і учня, оскільки в ній не вистачає елементарних технічних засобів, щоб навчити, наприклад, слухати і розуміти класичну музику, що є необхідною умовою для виховання гарного смаку й оптимістичного сприйняття життя. Багатьох вчителів- новаторів, які прагнуть у приватну школу, не влаштовує в державній те, що там прийнято, щоб на уроках було тихо. На їхню думку, це сковує свободу дитини. Віра Ковтун після 25 років роботи в звичайній школі вирішила змінити її на приватну, сподіваючись на реалізацію всього свого творчого доробку, об’єднаного навколо ідеї навчати дітей у грі, де виключається менторство наставника. Наталія Дзус, пропрацювавши вісім років у державній школі, а потім стільки ж у приватній, вирішила цього року відкрити власну гімназію. Вчителів, якi бажають спробувати себе в новій приватній школі, виявилося досить багато — шістдесят чоловік, але взяли тільки чотирнадцять. Наталію Дзус робота в приватній школі свого часу привабила тим, що там діти дуже хотіли навчатися, а також присутньою там атмосферою здорової змагальності. Взагалі-то, учнів приватних шкіл, за спостереженнями Наталії Сергіївни, відрізняє велике прагнення виділитися. У державних школах діти більш заможних батьків привертають увагу однокласників своїми великими матеріальними можливостями, а в приватних стати лідером таким шляхом просто неможливо. Тому діти й прагнуть виділятися своїми досягненнями в навчанні, своїми позитивними особистими якостями, що є дуже важливим моментом і для батьків.

До речі, батьки дітей із приватних шкіл іноді вважають, що заплативши за освіту, цілком можуть уникнути тісного спілкування зі своїми чадами. Трапляється, що навіть зі школи дітей забирати забувають... Тому педагогам приватних шкіл доводиться розробляти і спеціальну педагогіку для дорослих, залучаючи до життя школи батьків. Діти ж, які навчаються в платних навчальних закладах із ранніх років звикають ставити в житті дуже високі планки — вони неодмінно хочуть бути кращими у вибраній спеціальності, як і в усьому, що вони роблять.

Батькам середній сервіс освітніх платних послуг може коштувати близько тисячі гривень на місяць. А вчителі, як правило, готові працювати і за 500 гривень. Однак за що ж готові платити батьки?

За відсутність негативного впливу вулиці, за оточення дитини дітьми зі схожими інтересами. Третина тих, хто віддав дитину до приватної школи, бажають платити за отримання поглиблених знань і швидкий результат. Інші шукають тут не просто гарних знань, а й комфортних умов для навчання — уважного ставлення педагогів до їхньої дитини та обстановки, яка б сприяла розвитку сина чи дочки як особистості. На жаль, останні складають не більше 5%. Що трохи дивно, адже особистісне зростання дитини — це те, від чого залежатиме все її подальше життя. Знання дати набагато легше, ніж забезпечити особистісне становлення людини. Однак поки що батьківський запит на особистісно-орієнтовану освіту невеликий навіть у приватних школах.

А ось за комфорт навіть у звичайних школах багато батьків були б згодні доплачувати, однак механізм взяття цих грошей ще далеко не досконалий. Від оплачених батьками додаткових уроків вчитель отримує мізерну частину. А створення шкільних фондів, оформлення різного роду благодійних акцій наштовхується на проблеми з податками, а також на проблеми, викликанi різним рівнем матеріальних можливостей батьків одного і того ж класу, різною мірою готовності вкладати гроші в освіту дитини в державній школі.

Продовження теми на стор. "День України"

Людмила РЯБОКОНЬ. «День»
Газета: