Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Заміж на експорт

17 грудня, 1999 - 00:00

Узятися за ручку мене змусила розповідь моєї подруги Марини. Те, про що вона розповідала, не могло залишити мене байдужою. А ще до написання цієї статті мене спонукали рекламні оголошення в газетах, що на всі лади розхвалювали заокеанських женихів. І які вони психологи, і як вони розуміють знудьговану самотню жіночу душу, і які вони чемні, тактовні, щедрі. До того ж уміють належним чином оцінити найкращі жіночі чесноти. Словом, справжні джентльмени. Не те, що наші чоловіки.

Не буду заперечувати, а лише скажу, що, можливо, ті, про кого розповідали в подібних публікаціях, і заслуговують на добрі слова. Проте хочу застерегти надто довірливих і наївних жінок, що враження від американських наречених, на жаль, не завжди буває позитивним. І як підтвердження моїх слів — розповідь подруги, яка мала можливість подивитися на заморських женихів зблизька.

...Марина була на сьомому небі від щастя, коли одне з іноземних шлюбних агентств, куди вона звернулася, нарешті запросило її на зустріч з американськими нареченими. Тож стан її душі на той час можна собі уявити. Уперше вона спілкуватиметься зі справжніми американцями, про шляхетність яких раніше випадало тільки чути й читати в газетах.

Найперше, що вона побачила, коли дісталася до потрібного готелю, це довга черга дівчат, які вишикувалися перед входом до зали. Кожна учасниця цього заходу повинна була зареєструватися. Всі дівчата були дуже різні: за віком, зовнішністю, стилем одягу. Проте всіх їх об'єднувало те, що ще більше привертало до себе увагу, ніж різниця між дівчатами. Усі вони стояли в черзі за жіночим щастям. Адже ось із хвилини на хвилину мали з'явитися в залі іноземні женихи.

Дівчат по сім—десять осіб посадили за столи, на яких стояли тарілки із цукерками та мінеральна вода. Усього в залі зібралося десь майже сто дівчат. Аж ось і женихи з'явилися. Їх було лише одинадцять. Ось де статистика! Це вам не те, що «на десять девчонок, по статистике, девять ребят»! Тож тут уже важко було сказати, хто розгубився більше. Чи то дівчата, коли побачили таку кількісну диспропорцію (про якісну читайте нижче), чи то американці від такої кількості дівчат, бо в них просто очі розбігалися.

Це були чоловіки, більшість з яких пенсійного віку, обважнілі тілом, з пом'ятими обличчями та одягом, з недбалими зачісками. Хоча часу для того, щоб дати собі лад, аби все було «о'кей», у них було достатньо. Тож складалося враження, що сталося якесь непорозуміння. Посідавши за столи, по одному за кожен, із почуттям власної гідності та з виразом власної надзвичайності, впевнені в собі, вони почали через перекладача знайомитися з дівчатами. Кожна з них активно включалася в розмову, розповідаючи про себе, про наболіле, про свої проблеми. Після того як знайомство відбулося, американець та перекладач поспішали до сусіднього столу, адже потрібно було встигнути познайомитися з усіма дівчатами. Доки чекали наступного американця, дівчата встигли між собою познайомитися. Як з'ясувалося, за одним столом було представлено майже всю географічну карту України й різноманітний соціальний статус дівчат.

Тут була молода білява красуня, киянка, менеджер фірми Юля, із двома вищими освітами, і кладовищенський працівник, мати трьох дітей Тамара із Хмельницької області. Кожна з них і всі разом прийшли і приїхали сюди з однією метою. Тож дівчата зацікавлено слухали кожного американця, який сідав за їхній стіл. І коли він, на їхню думку, затримувався поглядом на комусь із «наречених» довше, та привітно усміхалася, сподіваючись, що саме вона йому сподобалася.

Однак усе це дуже скоро закінчилося, бо американців було тільки одинадцять, а дівчат, до яких приєдналися ще й ті, котрі запізнилися, — близько ста двадцяти. Для них вільних місць за столами вже не було, тож вони стояли на проходах.

У невеликій залі спекотного серпневого вечора стало ще спекотніше. Аж ось, здається, вже й перша пара утворилася. Це була молода, симпатична дівчина років двадцяти та американець приблизно сорока років. Судячи з його зовнішності, зовсім не американського походження. Але, хоч би як там було, насправді, він представляє націю з магічною назвою «американська». Тут же, на вечорі, вони оголосили всім присутнім, що мають намір одружитися найближчим часом і що саме в Америці наречена одержить новий сімейний статус.

Потім були танці. Однак вони не внесли ніяких суттєвих змін у стосунки між українками та американцями. Бажаючих одружуватися на українських дівчатах того вечора більше не було. Ніхто не подавав надій на майбутнє. Женихи поспіхом залишали залу, ніби після якогось стихійного лиха. А дівчата були розгублені, не розуміючи, чому зі ста двадцяти молодих, струнких, симпатичних ніхто з них, окрім однієї, так і не припав до душі претензійним американцям. Дівчата залишилися сидіти за столами в напівпорожній залі, підсолоджуючи гіркоту враження від зустрічі цукерками «Білочка». А щоб хоч якось прийти до тями, запивали прохолодною мінеральною водою.

Звідки ж їм було знати, що більшість їхніх сьогоднішніх знайомих приїхали до Києва вже вдруге, але не поспішають забирати українок до Америки. А завтра американські женихи відправляться до Севастополя, де для них буде організовано аналогічну зустріч. Цього разу з представницями південного регіону. Зранку, перед від'їздом запопадливі організатори турне запропонували гостям з Америки переглянути фотографії дівчат, з якими вони зустрінуться.

...Американці сиділи в тій же залі, що і вчора, й ліниво гортали сторінки альбому. З фотографій на них дивилися Олени, Наталі, Анжели. Молоді, красиві, з надією знайти своє щастя за океаном.

Дівчата усміхалися, усміхалися...

ДО РЕЧІ

За словами начальника управління соціальної статистики Держкомстату Ірини Козачевої, минулого року в Україні офіційно було зареєстровано 310,5 тис. шлюбів, розлучень — майже вдвічі менше — 179,7 тис. У листопаді поточного року київський Центральний відділ реєстрації шлюбів зареєстрував 282 нові сім'ї. Четверта частина новоспечених чоловіків і дружин були громадянами інших країн. Усього за минулий місяць було укладено 66 «іноземних» шлюбів. Переважали шлюби з ближніми сусідами — росіянами (16), молдаванами (6) і білорусами (5). Друге місце за «іноземними» чоловікам займають французи та американці, далеко позаду себе залишивши женихів і наречених із Йорданії, Польщі, Азербайджану, Канади, Литви, Грузії та Казахстану. «Проте листопад цього року щодо шлюбів із іноземцями, — не показник — сказала «Дню» начальник відділу Наталя Набережна. — Якщо брати до уваги весь рік, то можна з упевненістю сказати, що найпоширеніші «іноземні» шлюби, укладені в Києві, — це шлюби з американцями...»
Олена ГОДОВАНЕЦЬ

Світлана ТИТОВА Кременчук
Газета: