Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

ЗАПИТАННЯ «Дня»

2 березня, 2001 - 00:00

— Як ви вважаєте, чи стоять зараз українські вчені напередодні якогось значного відкриття? — Чому, на ваш погляд, наше суспільство мало пов’язує можливість рішення численних економічних проблем з досягненнями науки, новими технологіями?

Юрій ПАХОМОВ, директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАНУ:

Які вчені! Та ви що — серйозно? Колись їх можна було називати вченими — зараз окремі особистості, які замкнулися в собі, щось роблять, а інші — виживають, навіть якщо вони ходять на роботу, регулярно пишуть звіти. Мало хто натхненно працює. Але ж вчені народжуються з критичної маси — великі фігури завжди народжувалися у творчій атмосфері, коли люди цим живуть. Люди зараз цим не живуть — ось головне. «Мы живем, под собою не чуя страны»,— як написав поет. Для того, щоб заявляти, що ми стоїмо напередодні великих відкриттів, потрібно бути затятим оптимістом. Я так не вважаю. Може, це можливо в галузі природних і технічних наук, у тій сфері, де йде гра чистого розуму. Окремі прориви можуть бути, але за таких умов не може бути масового руху.

Економічні відкриття з’являються тоді, коли є перспектива їхньої реалізації. Вони, як і всі відкриття в галузі суспільних наук, більш соціально затребувані, ніж, скажімо, відкриття в математиці. Відкриття в економіці — це ідея, затребувана станом економіки. У нас в країні немає стратегії. Адже ми відмовилися, щоправда, сором’язливо, ніде про це не заявляючи, від ідеології вашингтонського консенсусу, а нової стратегії не виробили. Ідеологічно знаходимося у своєріднiй економічнiй безвиходi. Можна, звичайно, займатися грою розуму, але не в розрахунку на країну, на затребуваність. Те ж саме стосується політологічних, соціальних, інформаційних відкриттів. Їм необхідна енергетика країни. Незатребуваність — це коли не працює маятник «виклик — відгук». Навіть занепалі країни завдяки цьому відновлювалися. Чому немає серйозних відкриттів? Тому що суспільство пригноблене, а коли пригноблене суспільство, пригноблений і кожний окремий громадянин. А наукова творчість можлива або в умовах ізольованості від світу, або коли навколишнє середовище надихає. Інша справа — іноді творять від озлобленості, що, напевно, не в українському характері. Це скоріше можливо в Чехії, де через події на чеському телебаченні, на які в нас не тільки не звернули б уваги, а затюкали б кожного, хто звернув би увагу, в перший день вийшли на вулиці 150 тисяч, а потім 400 тисяч чоловік. А тут у наметах сидять платні найманці — країна найманої демократії: за п’ятдесят доларів за три дні будуть сидіти в наметах за кого завгодно. Пригніченість, приниженість, безперспективність, стан напіврозпаду, в якому знаходиться наукове співтовариство, — ось чим я пояснюю відсутність наукових проривів.

Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, письменник:

Однозначно, ні. Оскільки українська наука зведена до жалюгідного стану сучасною неувагою держави, і тому очікувати відкриттів від тих галузей, що вимагають значних капіталовкладень — у технологіях, медико-біологічних науках, — поки що не приходиться. Де можемо працювати на рівні — хіба що на рівні теорії. Доказ тому — інтелектуальний рівень нашої верхівки, зафіксований на відомих аудіокасетах.

Володимир НЕМОШКАЛЕНКО, академік, директор Інституту металофізики ім. Г.В. Курдюмова НАНУ:

Про це питання взагалі треба забути, тому що наука України зараз стоїть не перед відкриттям, а перед власним закриттям. В галузі фундаментальних досліджень у нас нічого не може бути видатного, тому що в нас немає обладнання, на якому можна працювати. За десять років існування України як незалежної держави матеріально-технічна база не оновлювалася. Ми за рівнем досліджень катастрофічно відстали від Заходу. Наведу один приклад: обчислювальна техніка оновлюється кожні півтора року, так само відбуваються зміни і з усім іншим. Зараз мені стало відомо, що нам фактично відмовили в грошах на підписку на наукову літературу, тобто ми не будемо знати, що відбувається на Заході. Єдиним джерелом у нас залишиться Інтернет, а він ніколи бібліотеку замінити не зможе. І навіть наша Національна бібліотека — шоста у світі — сьогодні не комплектується новою літературою і поступово втрачає своє значення. Тому на це запитання я можу відповісти: ми не стоїмо на порозі великих відкриттів. Сьогодні все те, що робиться в Україні на світовому рівні — воно робиться на обладнанні західних країн. Той, хто співробітничає з західними інститутами, їздить туди і щось там робить. Іншого способу тримати рівень дисертаційних робіт немає. Рівень робіт, їхня кількість буде катастрофічно падати. Ми не зможемо готувати кадри, тому що в нас зникне професорсько-викладацький склад.

Суспільство тут ні до чого. Питання адресоване не до суспільства, а до керівництва країни, котре не розуміє ролі і значення науки. У нього слова розходяться зі справою. Декларується, що XXI століття неможливе без науки. Цілком вірно — неможливе, тому що XXI століття — це століття високих технологій. Якщо наука загине, то ніяких високих технологій в Україні ніколи не буде. Ніхто вам не продасть нічого новітнього. Це у світовій практиці не прийнято. Вам продають або екологічно шкідливі технології, або вчорашній день. І так ніша, у якій відбувається купівля-продаж чогось нового, вузька. Там — жорстока конкурентна боротьба. Поки не суспільство, а уряд не зрозуміє, що без науки нам не обійтися, наука буде занедбаною. У 1990 році наш інститут — найбільший у Європі матеріалознавчий інститут — отримував на рік 30 млн. доларів. Зараз фінансування скоротилося до 700 тисяч. А такого ж класу інститут у Штутгарті сьогодні отримує приблизно 50 млн. доларів. Про що ж тут говорити? На чому працювати і з ким? А молодь настільки соціально не захищена, що в науку йти не хоче і шукає спосіб виїхати на Захід. Уряд поки не змінює своєї позиції. Останнім часом зарплати зменшилися настільки, що ніяким підвищенням це виправити неможливо. Якщо ми сьогодні визнаємо прожитковий мінімум у 311 гривень, а професор у нас отримує 270, то як він може собі на прожитковий мінімум заробити? Та йому і книжку немає на що купити.

Підготувала Олександра ЛАВРIНЕНКО, «День»

ВІД РЕДАКЦІЇ. — Друкуючи три коментарі наших експертів, вельми далеких від будь-якого оптимізму, ми повинні визнати, що насправді зверталися до набагато більшої кількості наших вчених, представників технічної, гуманітарної інтелігенції. Однак тональність відповіді у всіх була приблизно та ж. І все-таки ми не залишаємо надії, що десь є люди та острівці оптимізму і в нашій країні, є деякий позитивний, нехай навіть і невеликий, досвід вирішення деяких проблем з фінансуванням, організацією наукових досліджень. Ми хотіли б, щоб про цей досвід зміг розповісти і наш «День». Чекаємо пропозицій та відгуків на порушену тему.

Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ